Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
122
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
внимание уделено деятельности основателя и лидера организации Д. Антоновича.
Summary
This article is devoted to 100-th anniversary of Revolutionary Ukrainian Party. In this research is analyzed the development of Kharkiv organization of RUP from it’s rise to the first Russian revolution. First of all in this article is cleared up such questions: the state of organization, it’s Role in all party, leading structure, relation with population and party literature. The special attention is spared to activity of founder and leader of RUP
D. Antonovich.
Д. Ю. Михайличенко
ПРОДОВОЛЬЧА ПОЛІТИКА РАДЯНСЬКОЇ ВЛАДИ В УКРАЇНІ І її ЗДІЙСНЕННЯ у січні серпні 1919 р.
Питання здійснення продовольчої політики радянської влади має суттєве значення для дослідження процесу складання воєнно-комуністичного режиму в радянських республікаху 1918-на початку 1921 pp. Адже державні продовольчі монополії і продрозкладка визначаються як його провідні риси.
Формування концепції, відповідно до якої виникнення воєнно-ко-муністичних елементів продовольчої політики відбувалося в ході її здійснення і пояснювалося зовнішніми (військовими) чи внутрішніми (класовими), обставинами, має в радянській історіографії усталену традицію. Вперше подібні погляди було представлено в працях В. Леніна, які відносяться до 1921-1922 pp. Розвиток воєнного комунізму у них розглядається як наслідок поступового відходу під тиском військово-економічних обставин від послідовної та поміркованої політики «державного капіталізму» (термін неокресленого значення, наповнення якого переглядається в працях Леніна щонайменше двічі). Ленінське трактування було цілком підтримано Й. Сталіним, що в своїй промові на Пленумі ЦК ВКП(б) 5 липня 1928 р. дав вичерпну офіційну характеристику економічної політики радянської влади в 1917-1921 pp. тамісця в ній продовольчої політики: воєнний комунізм, за його словами, був «нав’язаною воєнною обстановкою і інтервенцією політикою пролетарської диктатури, яка розрахована на те, щоб встановити прямий продуктообмін між містом і селом... помимо ринку, заходами, головним чином, позаекономічного і почасти воєнного порядку, і яка має на меті організувати такий розподіл продуктів, що міг би забезпечити постачання революційних армій на фронті і робітників в тилу... Ясно, що якби це
А- Ю. Михайличенко. Продовольча політика радянської влади.
123
було воєнної обстановки і інтервенції, не було б воєнного комунізму. Тому не можна говорити, що воєнний комунізм є економічно неминучою фазою розвитку пролетарської революції» [1, с. 144].
В 60-70-х роках радянська історіографія повертається до менш схематизованого ленінського трактування. Найбільш наявно цей підхід простежується, зокрема, в працях Є. Гімпельсона. Дослідник надає провідного значення чинникам «саморозвитку» системи воєнно-комуністичних заходів, применшуючи роль в їх застосуванні програмних положень соціалістичного реформування економіки [2].
Докорінного перегляду зазнали усталені погляди в сучасній українській історичній науці. Так, в роботах С. Кульчицького звертається увага на роль ідеологічних засад в формуванні і здійсненні продовольчої політики; як ключові чинники, що впливали на формування радянської продовольчої політики, визначаються економічно неспровоковані спроби радянського уряду налагодити позаринковий товарообмін міста з селом і безпідставно взяті державою на себе зобов’язання з продовольчого забезпечення всього населення. «Жовтнева революція дала Росії іншу державу, яка не збиралася спілкуватися з товаровиробниками через ринок» [3, с. 95]. Економічна безпідставність подібного курсу призвела до застосування комплексу насильницьких заходів, швидкого зростання позаекономічного примусу.
Проте і в сучасній історіографії послідовна точка зору на причини та наслідки застосування в Україні комплексу воєнно-комуністичних заходів, що формували продовольчу політику радянської влади, остаточно не вироблена і вимагає подальшого розвитку.
Основи радянської продовольчої політики, що сформувалася в провідних своїхрисах протягом весни-літа 1918 р., є безпосередньо пов’язаними з концепцією забезпечення політичної влади і здійснення радикальних перетворень тотальним соціально-економічним контролем держави за суспільним життям, висунутої В. Леніним. Повністю одержавлене господарство повинно було позбавити індивіда можливості існувати поза новим ладом: «Хлібна монополія, хлібна картка, загальна трудова повинність є в руках пролетарської держави... наймогутнішим засобом обліку і контролю, який... дасть небачену ще в історії силу «приведення в рух» державного апарату... Цей засіб контролю і примусу до праці сильніший від законів конвенту і його гільйотини... Нам треба примусити працювати в нових орган-ізаційно-державних рамках... «Хто не працює, той не повинен їсти» — ось... найперше і найголовніше правило» [4, с. 294-295]. Висловлювання є цілком характерним для цілої низки праць голови PHK в 1917-1918 pp.
На думку О. Шліхтера, одного з провідних діячів «продовольчого фронту», продовольча політика мала «розв’язувати продовольчі потреби не окремих осіб, а трудящих мас в цілому», що було можливим при створенні умов, «де куркуль не мав би фактичної змоги тримати хліб у себе, не здаючи його на державні зсипні пункти» [5, с. 255]. В контексті
