Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Основні труднощі радянська продовольча політика зазнала при її застосуванні на селі.
Зосередження в руках держави достатніх товарних фондів для здійснення товарообміну з виробниками за «твердими» цінами виявилося неможливим. За наявними даними, в повітах Харківської губернії забезпечення більшістю видів сільськогосподарського реманенту не досягало й 5 % [19, on. 1, спр. 5, арк. 28-30,32,33].
128
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
В 1918-1919 pp. в Україні дефіцит продовольства мав місце і в самих селянських господарствах. Переконаність державного керівництва РСФРР та УСРР, заснована на дореволюційних статистичних викладках, що в Україні сконцентровано величезні товарні продовольчі ресурси, була безпідставною. Зведені дані земської статистики вказують на значні недобори зернових в 1918 р. і, частково, в 1919 р. Зменшення врожаю порівняно з ординарним 1915 р. сягало в деяких випадках 60 % [20]. Сам О. Шліхтер у своєму виступі на 1-му Всеукраїнському з’їзді продорганів 12 квітня 1919 р. був змушений досить песимістично оцінити продовольче становище. За його словами, в Харківській губернії, де було розміщено частини Червоної армії, «не стало вже не лише хлібної зайвини, але навіть насіння»; з тієї ж причини «в скрутному становищі» була і Чернігівська губернія, а «в 5-ти північних повітах — навіть в катастрофічному».
Залишки Київської губернії нарком оцінює лише в 1.5 млн пудів в поміщицьких господарствах та 5 млн в селянських. Ефективні заготовки Шліхтер вважав можливими лише в Полтавській губернії [ 18, с. 614].
В переважній більшості обраних комбідів «біднота» «губилася між куркульнею та середняками» [ 21, оп. З, спр. 39, арк. 1 ]; можна погодитися з констатацією становища, зробленою інструктором Харківського губ-виконкому в доповіді про становище в Зміївському повіті від 27 лютого
1919 p.: «гострої класової боротьби на селі немає, і, мабуть, і чекати нетреба» [21, оп. З, спр. 2, арк. 18]. З аналізу документальних джерел можна зробити висновок, що налагодити за допомогою комбідів ефективне «викачування» продовольства за час існування радянської влади в Україні в 1919 р. не вдалося.
Ретроспективно, нарком визнавав, що планування заготівель велось Наркомпродом від «потужності» продзагонів та військово-продовольчо-го апарату, що з весни 1919 р. активно, хоча і непослідовно, формувався в УСРР [22, с, 308]. З початку 1919 р. в Україні формувалися і діяли продовольчі загони, сформовані за зразком тих, що діяли в РСФРР, і переважно укомплектовані російськими робітниками [23, с. 45]. Вони керувались двома структурами — Українською філією Воєнно-продовольчого бюро Всеросійської ради професійних спілок та Управлінням продармії й мали широку мережу місцевих органів; діяльністю обох цих організацій керував Наркомпрод УСРР. До своєї реорганізації в квітні 1919 р. в прод-міліцію Укрпродармія нараховувала вже 2982 бійців, а після відновлення в травні 1919 р. — вже до 5 тис. [23, с. 45-46,49].
За наведеними Шліхтером підсумковими даними, в 1919 році в Україні було «заготовлено» біля 7,999 млн пудів хліба і 3,74 млн пудів не-нормованих продуктів. Із загальної кількості нормованих продуктів до РСФРР було вивезено 0,768 млн пудів; 1,868 млн поставлено до Червоної армії УСРР; 3,24 млн спожито українським населенням (0,493 млн — в Донбасі) та ще 2,122 млн «розграбовано» [22, с. 307]. Ці дані не мають великої розбіжності з даними інших дослідників [24, с. 953].
А- Ю. Михайличенко. Продовольча політика радянської влади.
129
Таким чином, продовольча політика радянської влади в Україні здійснювалася в межах загального курсу на соціалістичні перетворення в економіці і була його інтегральною частиною завдання. Її здійснення було несумісним з інтересами селянського господарства — виробника продовольства. При здійсненні продовольчої політики в УСРР в цілому можна спостерігати повторення процесу, що відбувався в РСФРР: при намаганні використовувати адміністративно-економічні засоби, уряд неминуче приходив до необхідності застосування адміні-стративно-поліційних засобів її здійснення. Склалася адміністратив-но-розподільча система, що продемонструвала свою наявну економічну нежиттєздатність.
Продовольча політика, що відповідала визначенню, даному резолюціями III з’їзду КП(б)У «На доповідь Наркомпроду» [7, с. 44] та III Всеукраїнського з’їзду рад: «переможний розвиток пролетарської революції на Україні позбавив такі верстви дрібної буржуазії, як міське ремісництво й середнє селянство, всякої надії на здійснення їх програми» [8, с. 93], вимога відновлення вільної торгівлі і справедливої зрівняльної аграрної реформи, як відомо, становили сутність цієї «програми», провокувала та неминуче призводила до зростання збройного опору селянства політиці КП(б)У в Україні.
Література
1. Сталін Й. В. Про програму Комінтерну: Промова на Пленумі ЦК ВКП(б) 5 липня 1928 р. // Твори. Т. 11. - K., 1949.
2. Гимпольсон Е. Г. «Военный коммунизм»; политика, практика, идеология. — М., 1973.
3. Кульчицький С. В. УРСР в добу «военного комунізму» (1917—
