Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Після І з’їзду РУП (грудень 1902 р.) у місцевих організаціях уперше було обрано комітети. На жаль, їх персональний склад точно встановити неможливо. Свого часу це не вдалося А. Жуку навіть стосовно Харківської організації, до проводу якої він належав. Жандармські архіви в цьому відношенні ненадійні. З їх документів виходить, що членами Харківського комітету РУП у 1903 р. були П. Андрієвський, Б. Камінський,
О. Міхновський, Б. та І. Мартоси, Л. Запорожець, В. Клепачевська [З, ф. 304, on. 1, спр. 90, арк. 71; спр. 93, арк. 200; ф. 336, on. 1, спр. 379, арк. 29; спр. 3414, арк. 72; ф. 705, on. 1, спр. 302, арк. 117; спр. 303, арк. 1297]. В дійсності ж членами комітету були, очевидно, тільки перші троє. Б. Мартос навряд чи був тоді членом РУП: за його власними спогадами, він неодноразово, в тому числі в 1902 p., відмовлявся вступити до партії, будучи незгодним з її революційним курсом [2, ф. 4000, on. 1, спр. 1,арк. 194]. Дуже сумнівна й роль малопомітного І. Мартоса. Відомо тільки, що він входив до складу Української студентської громади [5, с. 42]. Що стосується Л. Запорожця й В. Клепачевської, то вони взагалі не згадуються в інших джерелах, і їхнє членство в комітеті неможливе.
Натомість слід назвати Д. Антоновича й А. Жука, керівна роль яких надійно підтверджується джерелами. Перший, після обрання до ЦК РУП на І з’їзді, можливо, якийсь час формально не входив до складу комітету, та, поза всяким сумнівом, залишався фактичним лідером організації до кінця 1905 р. Отже, Харківський комітет РУП у 1903 р. складався з Д. Антоновича (здійснював загальне керівництво), А. Жука (був, за
О. Коваленком, «душею» і керівником організації, відповідав за зв’язки
з робітниками, можливо, заступав Д. Антоновича за його відсутності),
С. О. Наумов. Харківська «вільна громада» РУП.
117
Б. Камінського (відав організаційними питаннями; А. Жук називав його «головною персоною», «держателем печати» і всіх секретів організації), П. Андрієвського (займався літературно-видавничою роботою) і, можливо, О. Міхновського (вів пропагандистські іуртки, готував встановлення підпільної типографії).
«Штаб-квартирою» організації було помешкання на вул. Typre-нєвській, яке знімав П. Андрієвський, а згодом А. Жук. Тут знаходились архів, печатка, приладдя для гектографування, склад партійної літератури. Господарка, звичайна харківська обивателька Параска Григорівна, всіляко допомагала своїм квартирантам, включаючи розмноження листівок і переховування від поліції [2, ф. 3807, оп. 2, спр. 32, арк. 21].
Літні місяці 1903 р. були позначені традиційним спадом у роботі Харківської «вільної громади», оскільки більшість її членів (приїжджі студенти) роз’їхались на канікули. Організацію «заступали» тільки А. Жук
і Б. Камінський [5, с. 135]. Восени життя значно пожвавішало, «заповідалась. .. широка партійна робота» [2, ф. 3807, оп. 2, спр. 32, арк. 23]. Для її планування й організації спеціально приїжджав Д. Антонович. Відбулося чергове значне поповнення «вільної громади», здебільшого студентами (В. Яновський, О. Денисенко, Я. Криницький, К. Безкровна та ін.). Серед них переважали студенти ветеринарного інституту, традиційно ближчі до українського села, багато з яких прилучилися до національного руху раніше, в учнівській громаді Полтавської духовної семінарії (випускники семінарій не мали права вступу до університету). Ймовірно, організація налічувала тоді не менше 35-40 членів.
Розширилися зв’язки осередку. Рупівці все сміливіше виходили за межі звичного студентського середовища. Найбільш плідною була робота серед залізничників. Під загальним керівництвом Ю. Колларда,
А. Жука та інших харків’ян чисельно зросла — до 15 осіб [2, ф. 3807, оп. 1,спр. 4, арк. 270] — і активізувалася Люботинська група. Вона поширювала партійні видання на значному проміжку залізниці від Лю-ботина в напрямку Полтави, Харкова, Сум та Мерефи. Вдалося закласти гуртки й серед залізничників Харкова та Нової Баварії [10, с. 72].
А. Жук уперше в українському русі здійснив спробу вивести організаційну роботу серед робітників і службовців на якісно новий рівень, а саме створити під керівництвом РУП загальноукраїнську, територіальну, а не національну, політичну організацію залізничників. Головним чином його зусиллями в 1903 р. було засновано «Організаційний комітет залізничників Півдня Росії», покликаний стати осередком нової організації. З метою залучення неукраїнців у назві було вжито вираз «Південь Росії», а не «Україна», до складу комітету ввійшли представники РСДРП, а в практичній роботі використовувалася література цієї партії. В цілому ж, за висловом А. Жука, «тенденція організації була чисто українська» [2, ф. 3807, on. 1, спр. 4, арк. 253]. Більше того, в листівці, датованій серпнем 1903 p., було заявлено, що, оскільки інте-
118
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
реси залізничників нерозривно пов’язані з інтересами всього українського пролетаріату, а виразником їх є РУП, «Організаційний Комітет свою практичну діяльність проводить згідно з програмою партії і вступає в партію яко складова частина» [2, ф. 3807, on. 1, спр. 4, арк. 258]. Проте ці наміри здебільшого не було здійснено. У зв’язку з розгромом організації РУП у листопаді 1903 р. і від’їздом А. Жука Оргкомітет не встиг як слід розгорнути практичну роботу, а згодом потрапив під вплив РСДРП.
