Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Загальноприйнята дата виникнення РУП — 29 січня (11 лютого)
1900 p., коли відбулася так звана «рада чотирьох» — теж досить умовна. Д. Антонович, М. Русов, Б. Камінський і JI. Мацієвич тільки дали початковий імпульс цьому процесу, який розтягся на тривалий час. За словами Ю. Колларда, «четвіркою» було лише «вирішено необхідність заснування» партії [5, с. 73]. В дійсності її ще довго не було: протягом 1900 р. існували тільки невеликі, загалом не більше 10-15 осіб, іуртки в Харкові й Полтаві. Але харківський осередок бере свій початок саме з 29 січня 1900 р.
Він збільшився вже 5 лютого 1900 p., коли до нього приєдналися активісти місцевої Української студентської громади О. Коваленко,
С. О. Наумов. Харківська «вільна громада» РУП.
115
Ю. Коллард і Д. Познанський [5, с. 73]. У такому складі гурток існував близько року. Згодом О. Коваленко відзначав, що РУП «на початку мала в своїх рядах самих тільки її фундаторів» [6, с. 44]. Практична діяльність у той час в основному обмежувалася участю в студентському русі. Зокрема, члени РУП були серед керівництва відомих студентських виступів в лютому 1901 р. Особливу увагу поліції привернув М. Русов [З, ф. 336, on. 1, спр. 48, арк. 4]. Із суто партійних справ можна назвати видання за кордоном брошури «Самостійна Україна» й листівки «Відкритий лист до російського міністра внутрішніх справ Сіпягіна», написаних М. Міхновським, котрий до РУП не належав. Єдину спробу встановити організаційний зв’язок з периферією здійснив Ю. Коллард. Під час практики в Люботині йому вдалося закласти унікальну партійну групу, що складалася виключно з залізничників [5, с. 84].
Починаючи з середини весни 1901 p., діяльність осередку РУП у Харкові майже завмерла на цілий рік. Причиною були урядові репресії після придушення студентських виступів: навчання було припинено майже на рік, багатьох рупівців і активістів студентської громади (Д. Антоновича, М. Русова, Б. Мартоса, К. Румницького, А. і О. Олексієнків та ін.) вислано з міста [7, ф. 52, on. 1, спр. 1434, арк. 249-253]. Під час вимушених канікул студенти-рупівці вели партійну роботу поза Харковом. Ю. Коллард улітку 1901 р. організував гурток РУП у Кобеляках [5, с. 66, 84; 8, с. 90]. Брати Олексієнки вели усну агітацію, поширювали літературу, створювали гуртки симпатиків (співчуваючих) РУП у маєтку своєї матері в с. Лисичому Костянтиноградського повіту [3, ф. 274, on. 1, спр. 599, арк. 86]. Активізувався люботинський гурток, учасники якого, використовуючи своє службове становище та зв’язки з селянами, розповсюдили велику кількість видань РУП у Валківському повіті [2, ф. 3807, on. 1, спр. 4, арк. 270-271]. Дії рупівців Харкова й Полтави дали потужний поштовх розгортанню масових селянських виступів у цьому регіоні навесні 1902 р.
Повноцінне функціонування Харківської «вільної громади» (таку назву вона отримала після І конференції РУП, що відбулась у червні
1901 р.) розпочалося з осені 1902 р. У її складі сталися помітні зміни. З різних причин залишили місто Д. Антонович (зв’язку з організацією він не поривав), М. Русов, Л. Мацієвич, Д. Познанський, брати Олексієнки та ін. Завдяки поповненню з студентської громади (Г. Благов, Є. Ан-дрієвський, В. Гордієнко та ін.) протягом навчального року організація не тільки не зменшилась, а навіть зросла, за нашими оцінками, приблизно до 25-30 осіб. Якісно ж її склад дещо погіршився, оскільки на зміну авторитетним, краще підготовленим діячам прийшла ідейно незріла молодь, яка не могла відігравати самостійної ролі. З цієї причини Харківська «вільна громада» поступово втрачала центральне місце в партії і все більше потрапляла в залежність від волі Д. Антоновича, ставши, як тоді говорили, його «вотчиною».
116
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
Саме Д. Антонович був натхненником неухильного зміщення партійного курсу вліво — від націонал-революційного до соціал-демокра-тичного, відходу від чітко окреслених національно-визвольних орієнтирів і перенесення центру ваги на класову боротьбу. Це викликало опір частини партійців. У Харкові окремі члени й симпатики РУП (О. Степаненко, М. Шаповал, О. Макаренко) перейшли до самостійницької Української народної партії. У «вільній громаді» головним опонентом Д. Антоновича взимку 1902-1903 pp. виступив О. Коваленко при підтримці Л. Мацієвича, що наїжджав до Харкова, і Ю. Колларда. Ці останні представники першого складу організації намагались відстояти засади, на яких засновувалась РУП, або принаймні рівноцінність національних і соціальних гасел, їх підтримала частина членів РУП і студентської громади, фактично в організації розпочався розкол. О. Коваленко оголосив про створення Другої «вільної громади» і випустив від її імені дві листівки [6, с. 50]. Але завдяки авторитету й оперативним вольовим діям Д. Антоновича, якому ефективно допомагали П. Андрієвський і А. Жук [9, с. 6], «розкольники» виявились ізольованими і змушені були примиритися. З від’їздом О. Коваленка, вслід за Л. Мацієвичем, навесні 1903 р. на службу до Севастополя цілковита єдність громади була поновлена.
