Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
М. С. Лисенко. З історії розвитку середньої спеціальної освіти.
109
ського виробництва) утримувались 13 сільськогосподарських училищ. Решта установ одержували дотацію від держави або отримували асигнування земств, громадськості та приватні кошти [2, с. 178].
До цієї ж галузі освіти належали середні землевпорядні та лісові училища. 1909 року було видано нове положення про землевпорядні училища з чотирирічним терміном навчання. До них приймали юнаків після іспитів в обсязі програми загальноосвітньої школи. 1914 року в Російській імперії працювало 14 таких навчальних закладів, у тому числі 4 в Україні: Катеринославське, Київське, Полтавське, Житомирське [9, с. 161]. Київське землевпорядне училище було засновано 1915 року на громадські кошти [2, с. 118]. В ньому вивчали спеціальні та загальноосвітні дисципліни, серед яких: мінералогія, механіка, гідрологія, гідрометрія, торфодобування та ін. Випускники сільськогосподарських та землевпорядних училищ працювали землемірами, агрономами, гідротехніками, садівниками.
Лісові училища готували лісничих. Курс навчання в них складав два роки. Заняття мали переважно практичний характер, проводились лісничими або їх помічниками. Посаду лісничого можна було одержати
і не відвідуючи училище. Досить було два роки попрацювати в одному
3 лісництв, а потім скласти встановлені для учнів лісових училищ іспити екстерном [1, с. 53].
До системи професійної освіти у другій половині XIX ст. відносились також різні типи медичних шкіл. Після заснування медичних факультетів в університетах підготовка середнього медичного персоналу в деякій мірі була покладена на міське та земське самоврядування. В 30-40-х роках XIX ст. стали відкриватися спеціальні фельдшерські школи. Поступово відповідні навчальні заклади перейшли на утримання міських дум і земств [2, с. 244]. До 1872 року не розроблялось єдиних програм для фельдшерських та загальних медичних шкіл. 1872 року Міністерством внутрішніх справ було видано положення для фельдшерських шкіл з обов’язковим трирічним курсом навчання й встановлено освітній ценз для вступу до них. З 1897 року термін навчання в таких школах був збільшений до чотирьох років, що зумовлювалось специфікою даної галузі освіти, складністю фахової підготовки, обов’язковістю стажування або попереднього практичного досвіду. Разом з тим дещо скорочувалось викладання загальноосвітніх дисциплін, вводилось більше спеціальних предметів [6, ф. 166, оп. 2, спр. 1110, арк. 24].
Фельдшерські школи готували й акушерок. 1913 року в Російській імперії існувало 68 фельдшерських шкіл, з них 31 утримувались коштами губернських земств, 9 — за рахунок губернії, 19 — на кошти приватних осіб і громадських організацій, 5 — коштами міських самоврядувань, 2 — на бюджеті «Ведомства императрицы Марии», I — Червоного Хреста, 1 — Міністерства народної освіти [2, с. 246]. В межах України у 1914/1915 роках працювали такі середні медичні навчальні заклади:
4 фельдшерських (3 земські, 1 приватна), 12 фельдшерсько-акушерських
110
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
(6 земських, 1 міська, 5 приватних) та 12 повивальних шкіл (8 приватних, 2 міські, 1 земська, 1 державна) [2, с. 246].
Спеціальні стоматологічні школи, положення про яких було затверджено 1891 року, відкривалися спочатку лише в університетських містах. Приймали до них молодь не старше 17 років з освітою не нижче 6 класів гімназії. Термін навчання в такій школі тривав 2, 5 роки. По закінченню його учні повинні були скласти іспит на диплом при університеті. В 1914/1915 роках в Російській імперії існувало 55 стоматологічних шкіл, у тому числі в Україні — 12 [6, ф. 166, оп. 2, спр. 1110, арк. 26; 10, с. 50].
Системи фармацевтичної освіти до 1917 року в Україні не існувало. Охочі працювати в фармацевтичній галузі отримували відповідну освіту, спочатку практикуючись в аптеці на посаді учня. Для цього було потрібно свідоцтво про закінчення 4 класів гімназії й знання латинської мови. Після 2-3 років роботи в аптеці учні складали іспити на звання аптечного помічника. І нарешті, після 3 років практичної діяльності, аптечні помічники мали право вступати на фармацевтичну спеціалізацію медичного факультету університету. Через 2 роки навчання учень складав іспити і діставав звання провізора [6, ф. 166, оп. 2, спр. 1113, арк. 7].
При медичних факультетах університетів існували середні ветеринарні школи з 3-річним курсом навчання. Крім того, в Україні ветеринарів готувала середня спеціальна школа на Миргородщині. 1911 року в ній навчалось 32 учня [2, с. 247]. На початку XX ст. відповідні школи відкривались і в інших містах. В 1913/1914 роках в Україні працювало 9 ветеринарних училищ [6, ф. 166, оп. 2, спр. 1110, арк. 18].
Середні педагогічні навчальні заклади — учительські семінарії з’явилися в Україні в другій половині XIX ст. Перед 1917 роком в 9 губерніях України працювало 26 вчительських семінарій, однак дефіцит вчительських кадрів був досить відчутний [13, с. 116]. В Україні першими вчительськими семінаріями були Київська (відкрита 1869 року в Києві, переведена до Коростишева 1870 року) та Херсонська з 1871 року [6, ф. 166, оп. 2, спр. 851, арк. 47]. Для Лівобережжя та Слобожанщини фахівців готувала вчительська семінарія в містечку Вовчанськ Харківської губернії, заснована 1876 року [8, ф. 820, оп. 2, спр. 68, арк. 4].
