Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
У ході суцільної колективізації було здійснено перехід від дрібного, індивідуального селянського господарства до великого. Селян, що не вступили до колгоспів, презирливо називали одноосібниками і всіляко утискували (при розмежуванні земель їм виділяли найдальші та найгірші наділи, встановлювали великі податки, тверді завдання по хлібоздачі тощо) [2, № 7, с. 105]. Таким чином, на відміну від розселянювання, що відбувалося у XIX ст. в умовах капіталістичного розвитку як об’єктивний економічний процес, розселянювання в ході форсованої суцільної колективізації здійснювалося під тиском держави, що здійснювала його планомірно. Насамперед, в ході суцільної колективізації йшов процес розкуркулювання заможних селянських господарств, що супроводжувався повним їх розоренням. Майно і будівлі розкуркулених описували
154
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
та продавали з торгів. Розкуркулених висилали за межі села, району, округи, ато й України, що значно підривало продуктивні сили сільськогосподарського виробництва. Велика кількість розкуркулених господарств насправді належала до середняків і навіть бідняків. Часто відсоток середняцьких господарств серед загальної кількості розкуркулених становив вражаючу цифру, як, наприклад, по Краснокутському району — 46 % [39, ф. Р-845, оп. З, спр. 3368-Б, арк. 36]. Багатьох розкуркулених висилали в далекі місця, інших розселяли на околицях сіл, у найгірших садибах, нерідко по кілька сімей в одній хаті [39, ф. Р-845, оп. З, спр. 3368-Б, арк. 10]. Частина розкуркулених якийсь час проживала у своїх родичів, деякі — тимчасово у своїх хатах, якщо їх не встигали вислати [39, ф. Р-845, оп. З, спр. 3368-Б, арк. 13]. Велика їх кількість кидала землю і влаштовувалася на роботу в містах, незважаючи на те, що сільради чинили такому відходові всілякі перепони [39, ф. Р-845, оп.
З, спр. 3368-Б, арк. 17]. Отже, партійне керівництво свідомо знищувало міцні селянські господарства. Внаслідок цього сільське господарство втратило багатьох дбайливих господарів, які становили міцну основу індивідуального виробництва, а одноосібники були вкрай деморалізовані. Частина селян, які боялися розкуркулювання, поспішно їхали у міста або на новобудови п’ятирічки, поповнюючи лави робітників. У цих селян назавжди було втрачено почуття власника.
Величезним ударом для українського селянства став голодомор 1932 1933 pp., який забрав з собою життя мільйонів людей. Внаслідок розкуркулювання, відходу селян у міста, голодомору селянство зазнало небачених демографічних втрат. У 1928-1933 pp. чисельність селянства Лівобережжя зменшилася приблизно на 2 млн [підраховано на основі:
32, с. 18-19; 33, с. 20-21; 34, с. 4; 25, с. 8,12], тобто сільське господарство втратило значний робочий потенціал виробників сільськогосподарської продукції.
Руйнуючи традиційний уклад селянського життя та примусово запроваджуючи нову колективну форму господарювання, радянське керівництво не створило для її виробничої життєздатності ні матеріально-технічної бази, ні організаційних умов. He було вироблено організаційних форм діяльності колгоспів (їх структури, системи організації праці, її оплати і тощо). Практика адміністрування й командування панувала в колгоспах. Часто різні питання керівні працівники та правління колгоспів вирішували келейно, без участі рядових членів. Таким чином, нищився авторитет господаря, втрачалася зацікавленість селян в організації, підвищенні ефективності та продуктивності сільськогосподарського виробництва. Саме про негативні наслідки командно-адміністра-тивних методів колгоспного будівництва говорилося в листі членів об’єднаного колгоспу с. Абрамівка, Нехвощанського району на Харківщині до газети «Радянське село» від 12 липня 1932 p.: «...Колгоспники не почувають себе господарями колгоспу. Що задумала сільрада та рай-
Л. Б.Лехан. Розселянювання на Лівобережній Україні.
155
колгоспспілка, те й роблять. Було в Абрамівській сільраді (Нехвощан-ського району) 3 колгоспи. Райколгоспспілка надумала зміцнювати колгоспи, зливаючи їх. Із трьох зробили один. Що ж вийшло? Один колгосп був добрий, міцний, добре господарював, добре дбав за колгоспне добро, давав велику товарну продукцію. Мав маток на свинофермі, цілком виконав план хлібозаготівель, а тепер і його досягнення понівечив «єдиний на всю сільраду колгосп». Із 380 свиней лишилося тільки 70 штук. Нелади в організації праці.
...Частина активу, що добре знала село і колгоспників, роз’їхалася. Голову колгоспу нам призначили. Вже, мабуть, місяць не було ніяких зборів» [2, №9, с. 117-118].
Керівники на місцях не розуміли принципово нових завдань і не були підготовлені до їх здійснення. Якщо при індивідуальному господарюванні селянин самостійно вирішував проблеми, що виникали, то в колгоспі це мали робити його керівники, насамперед комуністи. Крім того, серед сільських комуністів і активістів, крім дійсно знаючих справу людей, було немало працівників некомпетентних, нечесних, що заради кар’єри виконували будь-яку вказівку, не були підготовлені до роботи в нових умовах і в більшості випадків не діставали належної допомоги від районів і центра.
