Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Тому за ініціативою наркома фінансів CPCP Г. Я. Сокольнікова був вибраний інший шлях підтримки курсу червонця на внутрішньому ринку — валютна (золота) інтервенція (до речі, це досить поширений у світовій практиці інструмент валютного регулювання, який ефективно використовується і в наш час). Всього, починаючи з жовтня 1925 р. до квітня
1926 p., Держбанком було продано у приватні руки золота та іноземної валюти на суму 50 млн крб. золотом [19, с. 23; 1, с. 59]. В Україні, згідно секретної інформації голови ДПУ УРСР В. А. Балицького, золота було продано на суму близько 6,7 млн крб. [20, ф. 1, оп. 20, од. зб. 2315, арк. 11-11 зв.]. Однак оскільки грошова емісія не скоротилася (через те що продовжували перекредитування у великих обсягах важкої держпромисловості), то, відповідно, мета валютної інтервенції — підтримка на внутрішньому ринку сталого курсу червонця — за таких умов не могла бути досягнена. У березні 1926 р. урядом CPCP було прийнято рішення про припинення валютної інтервенції. З припиненням валютних операцій Держбанку на внутрішньому ринку для приватних підприємців перекривався єдиний легальний канал вільного отримання золота і валюти в обмін на червонці. Тим самим з боку держави був зроблений рішучий крок на шляху встановлення валютної монополії [5, с. 170-171].
Разом з тим був ліквідований єдиний паритетний курс червонця, і відбувалося роздвоєння валютних курсів (офіційний курс і курс вільного ринку). Оскільки внаслідок заборони Держбанком вільного продажу іноземної валюти велике розповсюдження отримали операції по вивезенню червонців за кордон з метою їх обміну, то для запобігання цьому 9 липня 1926 р. було заборонено вільний вивіз, переказ та переведення за кордон радянської валюти (без цього було неможливим адміністра-
148
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
тивне регулювання курсу червонця) [18,1926, № 48, ст. 348]. Так з літа
1926 р. червонець перестав бути вільно конвертованою валютою, що призвело до посилення замкнутості грошової системи СРСР. В той же час відмова держави від вільного продажу валюти призвела до різкого скорочення притоку золота і валюти на вільний ринок, що викликало тут ажіотаж і посилило спекулятивні тенденції. Для того щоб дезорганізувати вільний валютний ринок та «збити» попит на валютні цінності, за вказівкою партійних органів за справу взялося ДПУ, яке мало велику інформацію про діяльність валютників. В ніч з 9 на 10 лютого 1926 р. ДПУ УРСР були проведені перші арешти великих валютників і біржових ділків, у квітні-травні 1926 р. відбулися нові масштабні арешти. Всього в Україні (за секретними даними голови ДПУ та наркома HKBC УРСР В. А. Балицького) було заарештовано 407 валютчиків-професіо-налів, 113, з яких за рішенням особливої наради ДПУ УРСР було вислано до Сибіру [20, ф. 1, оп. 20, од. зб. 2315, арк. 11 зв]. Після цього приватний ринок надовго був дезорганізований.
Після деякої часткової стабілізації на валютному ринку (середина
1926-осінь 1927 pp.), починаючи з кінця 1927-початку 1928 pp. знов починає рости напруження в цій сфері. Це було пов’язано насамперед з тим, що після переходу Й. В. Сталіна та його оточення з Політбюро ЦК ВКП(б) до надзвичайних методів починається ліквідація приватнокапіталістичного сектору. Ліквідуючи свої підприємства, непмани вилучили лише з приватної торгівлі великі грошові суми (на весну 1929 р. -до 120 млн крб.). Чимала частина цих коштів була кинута непманами на валютний ринок, щоб у такий спосіб зберегти свої капітали від знецінення в умовах інфляції. На весну 1929 р. непмани вклали у купівлю золота і валюти орієнтовно 18-20 млн крб. [11, с. 38]. До того ж наприкінці 20-х років у зв’язку з форсованою індустріалізацією знов загострюється товарний голод, а тому частина населення звертається до послуг валютного ринку, щоб тезаврувати свої вільні кошти у золото і валюту. За таких умов знов посилюються ажіотажний попит і спекулятивні тенденції на валютному ринку республіки. В зв’язку з цим різко зростає ціна золотої десятки та курс долара СІЛА. З 1926 р. до 1930 р. золота десятка піднялась в ціні в 5,5 разів, а долар — у 3-4 рази.
Оскільки ажіотаж і спекуляція на вільному валютному ринку створювали додаткові фінансові труднощі, то влада розпочала боротьбу з ним. Справа в тому, що, проводячи форсовану індустріалізацію, держава відчувала гостру потребу в значних коштах. Оскільки експортні можливості країни були досить обмежними, а про надання зовнішніх кредитів було годі й думати, то одним з джерел фінансування індустріалізації могла стати експропріація нагромаджень нової буржуазії (і перш за все — золота і валюти). Тому Політбюро ЦК ВКП(б) було прийнято таємне рішення про експропріацію цінностей непманів [23, с. 258]. В Україні кампанія по вилученню золота і валюти у непманів (так звана «зо-
Ю. П. Волосник. Діяльність непманів на валютному ринку..
149
лота лихоманка») проводилася з весни 1930 р. Згідно секретних даних економвідділу ДПУ УРСР, надісланих керівництву ЦК КП(б)У, лише за квітень-травень 1930 р. було вилучено золота, коштовностей та валюти на суму майже 300 тис. крб. (за офіційним курсом) [20, ф. 1. оп. 20, од. зб. 3185, арк. 82 зв]. При цьому у деяких непманів вилучені були великі суми. У колишнього голови Харківського товариства взаємного кредиту Л. С. Аронова конфісковано золота, діамантів і валюти на 20 тис. крб. золотом, у іншого харківського підприємця А. А. Юфи — на 4,7 тис. крб., у одеського підприємця Ткачука — 4,6 тис. крб. золотом, закопаних у землю [20, ф. 1, оп. 20, од. зб. 3185, арк. 82 зв.].
