Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Адміністративні методи господарювання в колгоспах доповнювалися вкрай низькою оплатою праці. Двічі на рік селянин одержував символічну плату, а в травні 1932 року (коли вже був голод) натуральну оплату праці колгоспників затримали на той момент 15 % колгоспів Харківської області [24, с. 19]. За таких умов останні не мали стимулів для продуктивної праці, оскільки не тільки були позбавлені землі і засобів виробництва, усунуті від участі в керівництві справами сільгоспартілей, а й змушені були жити за рахунок присадибного господарства або шукати побічні заробітки. Внаслідок відчуження у селян основного засобу виробництва — землі — й невміння керівників налагодити діяльність колгоспів, у більшості з них панували безгосподарність і анархія, відбувалася дезорганізація сільськогосподарського виробництва. Як зазначав С. В. Kociop на III конференції КП(б)У, в 1931 році уряді районів,... 20-40 %, а іноді й 50 % урожаю залишилося на полях — почасти незібраним, почасти незвезеним, почасти втраченим під час обмолоту [36, с. 11]. З офіційних донесень іноземних дипломатів до своїх консульств відомо, що на полях від Харкова до Полтави у 1933 р. зерно зникало серед лісу бур’янів заввишки як зріст людини, недбало зібране сіно гнило і псувалося без догляду [23, с. 73]. Така безгосподарність у зерновому виробництві призвела до спаду валових зборів як на Лівобережжі зокрема, так і по всій Україні в цілому [25, с. 245].
Великих втрат в процесі колективізації зазнало і тваринництво. Усуспільнена колгоспна худоба гинула через відсутність достатньої кількості кормів, господарських приміщень, належного догляду. Такого станови-
156
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ща тваринництва не було в індивідуальних селянських господарствах. Кожен господар дбав про свою худобу, бо вона годувала усю його родину. Катастрофічний стан конярства непокоїв в значній мірі і керівні органи держави, бо, незважаючи на механізацію сільськогосподарського виробництва, коні продовжували займати значне місце в господарстві. Наприклад, перевіркою Орлівської сільради Городищенського району було встановлено загибель 125 коней [39, ф. Р-1356, on. 1, спр. 333, арк. 70, 71]. В зв’язку з таким становищем ЦК ВКП(б) та ЦК КП(б)У видали спеціальні постанови «Про розвиток і збереження кінського поголів’я» відповідно від 27 травня [16, с. 59] та 4 вересня 1932 р. [28, ф. Р-2064, оп.
1, спр. 66, арк. 43]. Але за відсутності господаря директивними методами неможливо було поліпшити становище. В такому ж трагічному стані перебувала й інша худоба. Через недогляд гинули корови й телята [39, ф. Р-1356, спр. 333, арк. 91]. Різко знизилося поголів’я свиней. Як свідчать архівні документи, причиною загибелі тварин стало незадовільне утримання і годівля [39, ф. Р-3776, on. 1, спр. 82, арк. ЗО]. Спад поголів’я худоби продовжувався і в наступні роки колективізації.
Великої шкоди сільському господарству як всієї України, так і зокрема Лівобережжя завдали завищені плани примусових хлібозаготівель, їх політика зачепила інтереси не тільки заможних верств населення, які нібито «приховували» хліб, але й середняцьких і навіть бідняцьких. Багато селян мали виконувати поставки за формально добровільними контрактаційними зобов’язаннями, а на значну їх частину накладали «тверді завдання» або «зустрічні плани» (перших називали «контрактантами», других — «твердозаданцями» або «плановиками»). Однак за невиконання контрактаційних зобов’язань і твердих завдань накладали дво-, п’я-ти- чи десятикратний штраф або віддавали до суду, описували майно, продавали його з торгів і перетворювали селян-господарів на жебраків. Наприклад, рішення президії Вербівської сільради Балаклійського району було характерним для того часу: 25 лютого 1932 р. вона постановила за «уперте» невиконання твердих завдань накласти штрафи на 5 селян (Ю. П. Пономаренка, Д. М. Кованченка, Ю. П. Алещенка, С. X. Одерія, М. П. Неретю), їх майно було описано і продано з торгів. Щоб уявити рівень «заможності» цих селян, наведемо опис майна М. Н. Нереті: хата, З курки, 1 годинник, 2 подушки, 2 діжки [39, ф. 2762, оп. 2, спр. 78, арк. 4]. Президія Балаклійської сільради 17 листопада ухвалила «вжити до злісних контрактантів найрішучіші заходи». На трьох чоловік було накладено штраф у 10-кратному розмірі, на трьох — 5-кратному, а трьох було вирішено віддати до суду [39, ф. 2762, он. 2, спр. 77, арк. 19].
Великої шкоди завдала селянству Лівобережжя робота надзвичайної комісії, очолюваної В. М. Молотовим, що приїхала до Харкова у 1932 році [2, № 9, с. 111]. Її завданням було викачування хліба в рахунок хлібозаготівель у колгоспів і селян. Забирали всі запаси зерна, включаючи насіннєві і страхові фонди. Характер діяльності комісії Молотова
Л. Б.Лехан. Розселянювання на Лівобережній Україні.
157
швидко позначився на всій хлібозаготівельній ситуації. 20 листопада 1932 р. уряд республіки прийняв постанову «Про заходи до підсилення хлібозаготівель» [ 1 ]. До колгоспів, які незадовільно виконували хлібозаготівельні плани (а таких була переважна більшість), застосовували надзвичайні заходи: припиняли видачу будь-яких натуральних авансів на трудодні, громадське харчування, вилучали насіннєві фонди та вже одержаний колгоспниками хліб як «незаконно розданий», накладали штраф за невиконання плану м’ясозаготівлі у розмірі 15-місячної норми. Репресії, що застосовувалися в ході хлібозаготівель, стали однією з причин страшної трагедії — голодомору 1932-1933 років, який став найтрагічнішим моментом процесу розселянювання.
