Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Серед представників чорної біржі виділялися дві категорії осіб. Перша група — це великі ділки-біржовики, що оперували значною масою валютно-фондових цінностей, диктували ціни на цінні папери, інколи створюючи штучний попит на ринку на ті чи інші види цінностей, і взагалі «робили погоду» на чорній біржі, визначали життя приватного валютного ринку. Другу, більш численну групу, становили дрібні валютчики, що безпосередньо займалися укладенням незначних угод по купівлі та продажу іноземної валюти та золота. Слід відмітити, що за спиною дрібних валютників часто-густо діяли великі ділки-біржовики, в той же час дрібні валютчики нерідко виступали в ролі їх простих агентів.
В Харкові, наприклад, на місцевій чорній біржі в першій половині 20-х років помітну роль відігравав великий валютчик Б. Д. Майзнер, що оперував значною кількістю валютних цінностей і справляв неабиякий вплив на місцевих валютників. Іншим великим підпільним ділком-скуп-щиком золота та інших цінностей був С. П. Дзюба, який об’єднав навколо себе цілу групу ділків. В справі йому активно допомагали рідний брат і дружина [21, ф. р-1179, оп. 18, од. зб. 56, арк. 4; ф. р-823, оп. 4, од. зб. 6. арк. 293-297]. На київському вільному ринку (початок 20-х років) розгорнули свою діяльність валютники Б. Солодовник, М. Шейніс, І. Барсук, Н. Семенов, П. Попко та ін. Київські оптові скупщики коштовностей та антікваріату І. Кандиба, Яскевич, Сергіянко, Олін, А. Райзман, М. Гох-ват та ін. підтримували тісний зв’язок з одеською чорною біржею і використовували отриману інформацію для одержання додаткових прибутків [15, 1924, 6 апреля; 15 апреля; 3 июля]. Великі валютчики створювали нелегальні контори, що проводили масштабні операції по зберіганню, обміну та переводу за кордон іноземної валюти. Наприклад,
146
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
контора «Комаг», що в 1922-1924 pp. існувала в Київі, проводила великомасштабні операції з валютою та надавала позички підприємцям під високі відсотки. Представники цієї контори за допомогою спеціально розробленого шифру регулярно отримували цінну інформацію від «своїх людей» з московської чорної біржі [15, 1924, 25 июня]. Біржові ділки підтримували тісні зв’язки з корумпованими працівниками центрального і місцевих апаратів НКФ CPCPi УРСР, що значно полегшувало їм проведення спекулятивних операцій на валютному ринку.
Певне уявлення про розміри накопичення золота великими підпільними валютчиками в цей період дають матеріали проведених обшуків. Так, наприклад, великі «запаси» золота (більше 2 кг) було виявлено (1923 р.) при обшуку харківської квартири А. Гандшу, а в іншого харківського підпільного валютника Варшавського, який поєднував «валютну справу» з підпільною торгівлею спиртом, було вилучено 219 золотих десяток і 255 золотих п’ятірок дореволюційного чекану загальною вагою майже 2,7 кг [21, ф. р-823, оп. 4, од. зб. 6. арк. 76; 25, с. 520-521].
Успішне проведення грошової реформи (1922-1924 pp.) принесло країні нову стабільну валюту — забезпечений золотом червонець, банківське (розмінне) срібло — срібні карбованці, срібні напівкарбованці («полтинники») та мідну монету. В результаті цього попит на золото та тверду іноземну валюту значно знизився. Це створило передумови для подальшої лібералізації валютного законодавства. В липні 1925 р. був прийнятий новий закон, що проголошував вільне (для приватних осіб) проведення валютних операцій золотом, сріблом, іноземною валютою та цінними паперами [18,1925, №45, ст. 330]. Це був апогей «валютних вольностей» в роки непу.
Але не зважаючи на значну лібералізацію валютного законодавства і часткове дерегулювання валютного ринку, становище на ньому з кінця
1925 р. і особливо з 1926 р. почало змінюватися на гірше. Вже перші кроки в напрямку індустріалізації (мається на увазі надання важкій промисловості великих держкредитів) призвели до розкручування емісійних процесів, оскільки індустріалізація проводилася без урахування реальних фінансових можливостей держави. З липня по грудень
1925 р. грошова маса в CPCP збільшилася на 50 %, а в Україні — на 66,4 %, внаслідок чого рівновага, що існувала між кількістю товарної маси та грошовою масою, порушилася [17, 1926, № 8, с. 94]. Грошові доходи населення, що збільшились, не були задоволені товарами та послугами. В країні почався товарний голод, що загострився наприкінці
1925-на початку 1926 pp. Відбувалося знецінення радянської валюти, а тому населення країни, щоб запобігти втрат від знецінення червонця, намагалося вкладати гроші в «тверді цінності», тобто скуповувало золото та іноземну валюту. З іншого боку, у зв’язку з тим, що 1926 р. почався наступ на приватний капітал і останній, вилучаючи свої кошти з торгівлі і промисловості перекидав їх на валютний ринок, щоб набу-
Ю. П. Волосник. Діяльність непманів на валютному ринку..
147
ти золото і іноземну валюту, намагаючись в такий спосіб зберегти свої кошти від знецінення.
Ситуація загострювалася ще внаслідок невиконання експортних поставок хліба (як результат невиконання державними органами плану хлібозаготівель, оскільки селянство не бажало продавати заготівельним органам хліб за цінами, що навіть не відшкодовували собівартості його виробництва). Відтак скоротився вивіз хліба і суттєво зменшився приток іноземної валюти, а отже, звузилися реальні можливості держави для підтримки золотого паритету червонця на внутрішньому і зовнішньому ринку. За цих умов існувало кілька можливостей стабілізувати ситуацію на валютному ринку. По-перше, проводити грошову рестрикцію (тобто політику «дорогих грошей»), з тим щоб стримати зростання грошової маси. Для цього треба було скоротити кредитування держпромисловості. Але на цей шлях радянсько-партійне керівництво не бажало ставати, оскільки це означало скорочення темпів проведення індустріалізації. Відкинута була й інша можливість — проведення девальвації червонця (на 30-40 %, як пропонували деякі економісти), оскільки це могло підірвати довіру дочервонців [5, с. 163-164].
