Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
З метою закріплення розорених селян до колгоспів було запроваджено паспортну систему. Селяни були позбавлені паспортів, а отже, і можливості змінювати місце проживання. Процес видачі паспортів — один із жахливих процесів виловлювання селян, що спробували сховатися на новобудовах країни. Фактично це означало «закріпачення» селян.
До колективізації селянин володів виділеною Радянською владою землею, мав власний інвентар, худобу, самостійно розпоряджався результатами своєї праці. Сільські справи вирішувалися на сходах, рішення яких не вимагали нічийого підтвердження [8, ст. 51]. У колгоспах же були усуспільнені земля, сільськогосподарський реманент, робоча, а часто й продуктивна худоба. Паї, які селяни вносили при вступі до колгоспу, включалися до неподільних фондів. їх колишні власники втратили на них будь-які права. He дозволялося колгоспникам розпоряджатися і результатами своєї праці. У ході розселянювання поступово руйнувався специфічний уклад сільського життя, втрачався духовний і соціально-трудовий взаємозв’язок членів сільської громади, який складався століттями. Сільська громада в якій, як правило, не було оплачуваних адміністративних посад, а керували поточними справами найбільш досвідчені і шановані селяни, сумлінні і працьовиті господарі, охоплювала своїм впливом як господарське, так і духовно-мо-ральне життя села [14, с. 131-132]. Ліквідація земельної громади як специфічної організації сільського життя почалася в період масової колективізації наприкінці 1929-на початку 1930 pp., хоча поступове обмеження повноважень сільської громади розпочалося раніше. У рішенні колегії Наркомзему УСРР від 29 грудня 1929 р. зазначалося, що, оскільки в Україні незабаром буде проведена суцільна колективізація цілих районів, навіть округів, земельна громада як форма об’єднання землекористувачів цілком себе пережила. У зв’язку з цим колегія НКЗС вважає за потрібне в тих селах, де більше половини населення перейшло в колгосп або виробниче товариство, земгромади ліквідувати та право землекористування і всі господарчі функції передати до колгоспу або виробничого товариства [39, ф. 27, оп. 11, спр. 104, арк. 12]. Громада поступово втрачала свої права, підривалися підвалини
158
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
сільського укладу життя, ліквідовувалися демократичні принципи організації господарювання на селі.
Сільськогосподарське виробництво земельної громади було тісно пов’язане з діяльністю сільськогосподарської кооперації, яка теж у процесі проведення суцільної колективізації зазнала значних змін. З середини 1929 року перемогла ідея послідовників одержавлення кооперації. Цьому сприяла постанова про реорганізацію сільськогосподарської кооперації і визначення курсу на колективізацію [21, с. 179]. Таким чином, самостійна господарська діяльність селян була повністю паралізована, селянина перетворили на найманця колгоспу, прикріпленого до села. Надії селян на краще життя, якого вони досягли за роки непу, було знищено. Шлях розвитку й розширення виробництва за рахунок піднесення життєдіяльності дрібних індивідуальних товаровиробників на засадах кооперації було згорнуто.
У ході колективізації на Лівобережжі, як в усій Україні, відбулося розселянювання. Було знищено індивідуальне селянське господарство як основний виробник сільськогосподарської продукції. Селянин перестав бути власником виробленої ним продукції. Розселянювання змінило становище селян не тільки економічно, вони зазнали і морально-психологіч-них втрат. У їх свідомості вкорінилося переконання: живе краще не той, хто працює, а той, хто ледарює. Крім того, були зганьблені, затавровані, пограбовані й вигнані з села найпрацьовитіші, віддані землі хлібороби. Соціальна структура селянства як усієї України, так і Лівобережжя була змінена. З господарів, власників господарства селяни, які втратили свої господарства, перетворилися на найманців колгоспів, фактично держави. Через деградацію сільського господарства, колгоспи не могли забезпечувати економічні потреби країни. Відсутність засобів існування та психологія селянина, що у колгоспі все «наше», а значить і «моє», спонукала селян до крадіжок. Розселянювання руйнувало підвалини сільського укладу життя, зумовило духовне зубожіння села. Знищувався авторитет господаря, меншою ставала повага дітей до батьків та літніх людей, забувалися прогресивні традиції, послаблювалося почуття товариської взаємодопомоги й милосердя, характерні для минулих часів.
Насильницька форсована колективізація, яка підірвала продуктивні сили сільського господарства і поклала початок розселянюванню країни, адміністративно-командна система з притаманним їй бюрократичним декретуванням, що охопило всі сфери життя на селі, прирекли сільськогосподарське виробництво на хронічне відставання від зростаючих потреб країни.
Література
1. Вісті ВУЦВК. — 1932. — 21 листопада.
2. Голод на Україні: [Документи] / Публ. і вступ, ст. В. І. Марочка,
С. П. Шаталіної// УІЖ. - 1989. - № 7. - С. 99-111; № 8. - С. 105-
Л. Б.Лехан. Розселянювання на Лівобережній Україні.
