Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Ніякої військової підготовки підпільники не проходили, а багато хто з них, у тому числі і 1.1. Бакулін, навіть в армії не служив. У чорновому варіанті звіту про роботу харківського підпілля, підготовленому завідувачем оргінструкторського відділу Дихтенко для ЦК КП(б)У в 1945 p., стверджувалося, що «до підбору людей обком КП(б)У, міськом та райкоми поставилися несерйозно. Майже в усіх районах Харківської області для підпільної роботи були залишені керівники районів, що призвело до загибелі ряду керівних працівників» [7, ф. П-2, оп. 31, спр. З, арк. 108].
А В. Скоробогатов. До питання про створення мережі харківського підпілля... 165
He було повної ясності і стосовно завдань, а також тактики боротьби підпільників. У виступі Сталіна та постановах ЦК ВКП(б) акцент робився на активні форми боротьби у тилу ворога, щоб створити нестерпні умови для окупантів. Але для цього потрібна була зброя, боєприпаси, вибухівка, а той же О. І. Смірнов свідчив, що «підпільникам зброя не дозволялась» [7, ф. П—11278, on. 1, спр. 29, арк. 13]. Керівники комсомолу орієнтували своїх кандидатів на політичну пропаганду, а не на диверсії [8, спр. 3764]. 1.1. Профатілов стверджував, що якщо і доведеться залишити Харків, то не більш ніж на 2-3 місяці [8, спр. 3764].
Таким чином, у дуже складних умовах початкового етапу Великої Вітчизняної війни, у надзвичайно стислі строки, які відвела війна, за рішенням вищих партійних інстанцій на місцях, у тому числі і на Харківщині, була зроблена спроба розгорнути широку мережу радянського підпілля для керування всією антифашистською боротьбою. Тисячі членів партії, малонавчених, а то й зовсім мало знайомих з військовою справою, мали запалити полум’я народної війни у тилу ворога, вистояти та перемогти у боротьбі з руйнівною машиною репресій та військами вермахту.
24 жовтня 1941 р. Харків був захоплений німецькими військами. На протязі жовтня була окупована й більша частина області. Тут було встановлено жорстокий окупаційний режим. Маховик репресій одразу був заведений проти учасників руху опору. Партизани та підпільники розглядалися окупантами як військові злочинці, на них не поширювалися норми міжнародного права, женевської конвенції 1929 р. про військовополонених, вони безжалісно знищувалися — їх піддавали тортурам, розстрілювали, вішали. Проти них діяли численні каральні органи окупантів.
Тяжкі часи для партизан і підпільників наступили й на Харківщині — прифронтовій території, буквально нашпигованій солдатами вермахту. Нова влада використовувала цілий набір акцій з метою виявлення потенційно небезпечних елементів, учасників руху опору. У грудні 1941 р. був проведений перепис населення із штемпелюванням пашпортів, складалися списки осіб, які змінили після 22 червня 1941 р. місце проживання [7, ф. 3066, on. 1, спр. 4, арк. 84-96], провадилася обов’язкова реєстрація комуністів. Останнім строком для цього було призначеної січня 1942 р. Порушників встановленого порядку очікувала смертна кара. Зрозуміло, що більшість членів партії намагалася приховати свою партійність, не проходити реєстрації. Але місцеві власті часто мали у своєму розпорядженні списки комуністів. До того ж на початку війни у репресивні органи надходили доноси на членів партії. За деякими даними, у Харкові їх надійшло біля 600 [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 117, арк. 5].
В перші дні окупації комуністичне підпілля Харкова зазнало непоправних втрат. На початку листопада 1941 р. був заарештований та після допитів повішений секретар первинної підпільної організації трамвайного депо Г. І. Кондратов [7, ф. П-2, оп. 122, спр. 83, арк. 5], був повіше-
166
ІСТОРІЯ УКРАЇНИ
ний німцями і член підпільної організації 3-го хлібозаводу М. І. Христоев [7, ф. П-2, оп. 122, спр. 83, арк. 5], загинув член Нагірного райкому
С. П. Невський [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 125, арк. 9]. Після вчиненого вибуху на залізничній станції Нова Баварія був схоплений та після тортурів
ЗО листопада 1941 р. повішений на телеграфному стовпі секретар партійного осередку О. В. Катаев [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 102, арк. 2]. Загинули також Ульянов, Бузника, Коваль, Яновицький, Коваленко та ін. [7, ф. П-2, оп. 31, спр. З, арк. 108-109]. Чимало членів підпільної організації не змогли розгорнути роботу, серед них Т. І. Омельянов, І. Я. Агарков,
В. М. Наумов, І. К. Латиш, П. О. Мирошниченко, А. В. Вижунов, Г. І. Гурін,
І. С. Соколовський та ін. [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 102, арк. 6, 12; спр. 103, арк. 3; спр. 105, арк. 14].
Особливо великих втрат зазнали підпільні обком та райкоми партії. Далися взнаки серйозні прорахунки та помилки, яких припустилися при відборі керівників підпілля та створенні мережі підпільних організацій. Ще до приходу німців самовільно залишили свої райони та виїхали вглиб країни члени підпільного обкому Д. С. Єрмолаєв та I. X. Палі-лов, в окупації загинув третій член обкому А. О. Моспанов. І. О. Корзин у складній ситуації намагався очолити та організувати діяльність Зміївського куща районів, але в лютому 1942 р. змушений був також перейти лінію фронту [7, ф. П-2, оп. 31, спр. 3. арк. 97-98]. Отже, в перші тижні окупації Харкова підпільний обком не тільки не розпочав активних дій, як стверджувалося в літературі, але фактично не існував як єдине ціле. Лише пізніше, в міру того як поновлювалися зв’язки з деякими керівниками райкомів, із залученням до боротьби безпартійних радянських патріотів формується невелике ядро людей, яких звично називають підпільним обкомом партії.
