История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
100 Див.: Крымский А. ?, Украинская грамматика, т. 1, с. 135—136.
191 Див.: Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского
^5???.: Фалев И> О редуцированных гласных в древнерусском языке.— Язык и литература, т. 2, вып. 1. JI., 1927, с. 121.
179 між двома сонантами ш. Отже, слабкі зредуковані раніше занепадали в початкових складах таких слів, як кгьто, чьто, къде, далі — кънига, кънлзь, бьрати, дьнш і нарешті мъного, мьнЪ.
За кореневими, є всі підстави припускати, слабкі [ъ], [ь] зникали в кінцевих складах слова (столъ, ночь), бо і процес послаблення зредукованих починався в такій послідовності. Найпізніше занепали слабкі зредуковані в усіх інших позиціях — у корені, коли вони чергувалися з сильними у тому самому слові (сьта, дьнм, бо сътъ, дьнь) та в інших морфемах (сьтворити, душьно). Якщо ж писемні пам'ятки довгий час не відбивали занепаду [ъ] і [ь] на кінці слова, то це пояснюється тим, що в давньоруській мові при нероздільному написанні слів літери ъ і ь ставали показниками межі слова, ознакою його закінчення на приголосний звук. Адже й пізніше ці літери, хоч вони не мали будь-якого звукового значення, ще довго в писемній практиці східнослов'янських народів вживалися після приголосного на кінці слова.
Про те, що до другої половини XII ст. зредуковані [ъ] та [ь] у слабкій позиції вже занепали, сЦдчить вокалізація сильних перед ними, відбита на той час написанням літер о та е перед складом з кЬлишнім слабким [ъ], [ь], напр.: кротокъ (Є. Добр. 1164, 54), кровь (16 зв.), стоуденець (22), правєдни (79 зв.), боленъ (209 зв.), противень (Вкл. Варл. 1192, Xp., І, 29). Такі написання свідчать також, що зредуковані [ъ], [ь] у сильній позиції протягом XII ст. змінилися вже в голосні повного творення. Після XII ст. літери
0 та е на місці ъ і ь, що позначали сильні зредуковані, вживалися досить часто: день, гривень (ПР., 1282, 124), крЪпокъ (ЖС, XIII, 39), правєднаго (Є. Пут., XIII, 147), июдЪескъ (187), списокъ (НБГ, XIII—XIV, № 53, 56), день (Є. Луцьк., XIV, 15), овець (27), исти-нєкь9 вЪренъ (7), сонь (ПА, 1307, 42), золъ (86), оузокъ (4), крЪпокъ (119), лесть (35), месть (81), песъ (46 зв.), снЬженъ (25), истиненъ (153).
Доказом того, що в XII ст. процес занепаду зредукованих [ъ]
1 [ь] у слабкій позиції й вокалізації їх у сильній завершився, може бути ще й те, що в давньоруських писемних пам'ятках з XIII ст. сплутували вживання літер о і ъ та е і ь, тобто їх могли ставити там, де їх раніше не було, а саме ъ, ь на місці о, е, які позначали відповідні етимологічні голосні, а о, е на місці ъ, ь, що позначали колишні слабкі зредуковані: миро, берьго, събою, мьжю (См. гр. 1229, 21, 22) замість миръ, берегъ, собою, межю; поклоно (НБГ, XIII, № 67, 68), сыно (JVo68, 70) замість поклонъ, сынъ, пъпадим (Напис Софії Київської XIII—XIV ст., 53, 97) замість попадил.
Нарешті, про занепад до другої половини XII ст. слабкого [ь] у кінці слова свідчать згадувані вже написання Ъ на місці давнішого е у попередньому складі (сЬмь, камЪнь). Звичайно, в окремйх
193 Див.: Еселевич Я. Э. Исследование о языке записей и приписок XI—XIV веков на древнерусских пергаментных рукописях.— Автореф. канд. дис. Казань, 1965, с. 9.
180 периферійних діалектах процес занепаду та вокалізації [ъ], [ь] міг відбуватися повільніше і завершитись у першій половині XIII ст.
§ 55. Зредуковані [ъ], [ь] у сполученні з [г], [1]. Занепад і вокалізація [ъ], [ь] у сполученні з плавними сонантами [г], [і] характеризувалися деякими особливостями в порівнянні з їх позицією в сполученні з іншими приголосними. Відмінні і деякі наслідки їх зміни у сполученні з цими сонантами.
Голосні [ъ], [ь] у позиції перед [г], [і], за якими стояв будь-який приголосний, завжди були, як уже згадувалось, зредукованими сильними незалежно від якості наступного складу. Така їх вимова зумовлювалася складотворчою властивістю сонантів [г], [1] у цій позиції: tbrt, tblt, tbrt, tblt. Отже, зредуковані [ь] і [ь] перед [г], [1], за якими йшов приголосний, у давньоруській мові послідовно змінилися в голосні повного творення [о] та [е], напр.: скърбь скорб\ гърбъ горб, вълкъ волк, вълна -->¦ волна, вьрхъ ->- верх, вьршина вершина, жьлтъ ->- желт, жьлтЪти ->• желтЪти. Разом з вокалізацією попередніх зредукованих [ъ] та [ь] сонанти [г], fl] втратили складотворчий характер, перетворившись на звичайні нескладотворчі приголосні.
Давньоруські писемні пам'ятки зміну tbrt, tblt, tbrt, tblt на tort, tolt, tert, telt відбивають ще з XII ст., Хоч відносно рідко: верха (Є. Добр. 1164, 10), перьста (9), мерътвьш, мерьтвии (11). Окремі з таких написань можуть бути й звичайними помилками, описками, як-от одиничні отвержес/й (Хр. an. XII, 234), волнєнита (Єфремівська кормча, XII, 585) тощо при послідовній орфографії з ър, ьр, ъл, ьл 194. Пам'ятки XIII ст. дають значно більше прикладів з ор, ол, ер, ел між приголосними, як-от: щернигова (Усп. зб. XII—XIII, 70), тобто с Чернигова, четвертый (85), чернице, четверть (Зап. 1270, Xp., І, 41), истергнєть (Є. Пут., XIII, 110), смерть, портъ (ПР 1282, 125), долженъ (130), первое (гр 1299, Хр. І, 48) та ін. І вже звичайні вони в пам'ятках XIV ст.: верхъ, долгам (Гр. 1330, Хр. І, 68), торговець, торговать (Р., гр. 1341, 2), верха, (гр. 1377, 24), вєрьхнии (гр. 1349,4), держалъ, первое (гр. 1391;44), долго, держати (гр. 1388, З/) і т. д. Очевидно, в такій позиції зредуковані [ъ], [ь] ще до XIII ст. теж повністю перейшли в голосні [о], [е].
