История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
/и/ — /о/ : купати — копати;
/и/ — /а/; ру/съ (род. відм. мн.) — ракъ;
/и/ — /ъ/ : дому (род. відм. одн.) — домъ;
/и/ — /ь/ : землю (зн. відм. одн.) — земль (род. відм. мн.);
/у/ — /о/ : дьшъ — домъ;
/у/ — /а/ выбити — вабити\
/у/ — /ъ/ : шяъ — съяъ:
/о/ — /а/ : колъ — /солъ;
/о/ — /ъ/ : вьсАКо (приел.) — вьсккъ (займ.);
/а/ — /ъ/ : ma — тъ (займ.);
/а/ — /ь/ : землю — земль (род. відму мн.);
/ъ/ — /ь/ : матеръ (род. відм. мн.) f-матерь (зн. відм. одн.).
Крім [о], у звуковому складі давньоруської мови вживався ще, хоч, певно, з діалектним обмеженням, голосний [о], який артику-лювався як закритий звук непереднього ряду; фонематичної функції він не виконував, а виступав лише у певних акустичних умовах як позиційний варіант фонеми /о/. Позиційним варіантом фонеми /о/ був також голосний [о| в повноголоссі, що стояв після [г], [1] і мав дещо меншу тривалість, ніж основний звук [о] або [о] нормальної довготи.
За таких же умов позиційним варіантом фонеми /е/ був голосний [е|: [bereza]. Закритий [о] та дещо меншої тривалості звуки [о] й [е] в тих самих позиціях не протиставлялися відкритому голосному [о] нормальної довготи.
Приголосні фонеми. Систему приголосних фонем давньоруської мови кінця X — початку XI ст. схематично можна представити так (див. табл. 3).
Всі ці приголосні мали фонематичне значення.
Звукова реалізація губних фонем /b/ /р/, /v/, /m/ успадкована без змін від раннього періоду розвитку спільносхіднослов'янської мови. В своєму основному вияві їх реалізаторами виступали тверді приголосні [b], [р], [v], [m], а в позиції перед голосними переднього ряду — напівпом'якшені [b'], [p'], [v*], [m*]: брать, плодъ, възоръ, малъ; бЪлъ, пити, вєрєдь, миръ. Крім губно-зубної фонеми /v/, південно-західним діалектам давньоруської мови була відома губно-губна фонема /w/, що реалізувалася в звуках [w] і [w'].
З виникненням писемності склад губних давньоруської мови поповнився новою фонемою /f/, якої східнослов'янські діалекти до того не знали. У своєму головному вияві вона реалізувалася в непа-латалізованому губно-зубному глухому фрикативному приголосному: фарисеи. Як її позиційний варіант перед голосними переднього ряду виступав також напівпалатальний [Г]: философъ. При-
172 Таблиця З
Місце творення
губні
Спосіб творення губно-губні ? губно-зубні і передньоязикові середньоязикові задньоязикові
ТВ. M ТВ. м. тв. м. ТВ. м. ТВ. м.
Шумні:
а) проривні дзвінкі /b/ / /d/ /g/
глухі б) африкати дзвінкі глухі в) фрикативні дзвінкі глухі /р/ /V/ д/ /t/ /Z/ /S/ /Cl It'/ Іг'І ?'l /s'l ?'l /k/ (hl), (IhI) /X/
Сонорні:
а) фрикативні б) проривно-прохідні носові бокові вібранти (M) Iml 1 /п/ ¦ /1/ '/г/ Ia'/ /17 /г7 IM
голосний [f] вживався лише в словах книжних, запозичених, головним чином, з грецької мови, в якій відповідав двом звукам — губному [ф] і зубному [О]. У кириличному алфавіті для його позначення використовували дві літери — ф и 0, напр.: фарисеи (ЄО, 1056—57, 29), філософа (Ізб. 1076, 4), Ієнофонта (109), фарисеомъ (232 зв.), фока (129); веологу (ЄО, 1056—57, 263), вєадорьі (Ізб. 1076, 112), 6єманитиноу (122 зв.). Народній мові звук [f] був не властивий. Слова іншомовного походження з цим звуком, звичайно, проникали до неї, але в ній [f] замінювався на інші приголосні, відомі давньоруській мові — [р], [х], [xv], [v], [t]. Під впливом народної вимови така заміна іноді фіксувалася й у пам'ятках давньоруської писемності, хоч і рідко: Марта поряд з Марфа (Є. Пут. XIII, 135), Пилипе (165), землих нехталимлм (Є. Гал. 1266—1301, 162 зв.). атанаси (ПА, 1307, 298; гр. AOavaaiov), тєодось (300 зв.), еъ КоринтЪ (79 зв.), савсюхоу (238 зв.). До давньоруського періоду належить іменник парусь із гр. (papos.
Заміну іншомовного [f] іншими приголосними відбивають дуже великою кількістю прикладів староукраїнські писемні пам'ятки, як-от: Ходоръ (Р., гр. 1370, 18), Прокопъ (гр. 1375, 20), Хома (гр. 1388, 38), ыхрЪмъ (гр. 1392, 47), Хролъ (гр. 1398, 57), Хварисейска <Є. Кам.-Стр. 1411, 40), Ехвремъ (185), Хведка (Рус., гр. 1490, 49), Хведоръ (Луцька грод. кн. 1567, 24), Хведора (АЖ, 1584, 115),
173 хвалшъ (Апокрисис, 1597, 63), хвалшивыхъ (67), Хведора, Хведоренко (АБ, 1670, 81) та ін. Народні відповідники до іншомовного [f] у деяких словах стали нормою й сучасної української літературної мови, напр., Пилип, Панас, Охрім, Хома, Хима, Векла, Марта, хвіртка (з нім. Pfortchen). Фонема /f/ вживалася перед непередні-ми голосними /а/, /о/, /и/, /ъ/, а в напівпалаталізованому варіанті — перед передніми /е/, /і/: фарисеи, ®ома, философъ, 0еодоръ. Сполучалась фонема /f/ також з наступними сонорними /г/: Фролъ.
Артикуляція передньоязикових приголосних кінця X — початку Xl ст. нічим не відрізнялася від їх артикуляції в ранній східнослов'янський період, крім сонорних [г], [1], які в сполученнях га, 1а, го, Io із ort, olt та ого, olo, еге, elo із tort, tolt, tert, telt втратили властиву їм раніше1 складотворчість, хоч зберегли її в сполученнях tbrt. tblt, tbrt, tblt: tbrgb, уъ1къ? уьгхъ, сьіпь.
