История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Деяким давньоруським говорам була відома піднебінно-зубна африката fz'dz'], що в писемних пам'ятках передавалася по-різному, то через жг (дъжгь, дъжгшетъ — Єв. 1270; Ср., І, 754; тепло, дъжгь, и бы вода великаHobf^літ. по Син сп., XIII—XIV, 45; без дожгье г— ЛI XV, 288, дожгьцю бывшю и тучи велици — 278), то через жч (и бысть на тоу ночь дожчь великъ велми — JlI, 361). У ній реалізувалася, очевидно, не одна, а дві приголосних фонеми: /z7 і /dz7; пор. дъоюдить (ЄО, 1056—57, 58), дъркдевь-HbiMU (Ізб. 1076, 83), також блр. дождж, слвн. dazdz; *dbzdzb, можливо, із *duz djus (III.* т I, b. 5, 153), *dusdius (Ф.,. I, 521).
У системі задньоязикових на р:ей час уже розвинулися фрикативні \у] і [hl, що характеризувалися локальним функціонуванням. У тих діалектах, яким вони були властиві, ці приголосні виступали відповідно як реалізатори фонем Iyl і /h/.
Фонематичне значення приголосних давньоруської мови* як і голосних, підтверджується, звичайно, їх протиставленням в тих самих фонологічних умовах і виконуванням ними розрізняльної функції. Протиставлення за диференційними ознаками місця творення охоплювало всю систему давньоруських приголосних, причому воно було не бінарне, а багатобічне: бЪлъ — пЪлъ — сЬлъ — цЪлъ; вамъ — дамъ — намъ; садъ — радъ — гадь — гадь і т. Д.
За ознакою участі голосу й шуму у творенні приголосних протиставлялися насамперед сонорні й шумні фонеми: родь — го^ь, море — горе, мати — дати, лихо — тихо, нива — дива (род. відм. одн.). У межах шумних за ознакою дзвінкість — глухість приголосні фонеми вступали в парні, або бінарні, протиставлення: бити — пити, дЬло — тЬло, жити — шити, гость — кость. Однак це протиставлення не охоплювало всієї системи шумних фонем, поза ним залишалися дзвінка фонема Ivl (/w/) та глухі /с7, /f/, а в ряді говорів, щ0 не знали фрикатцвних /у/ або /h/, і фонема /х/.
За диференційною ознакою непалатальність — палатальність теж протиставлялися лише п'ять пар фонем — Izl — Izlt, IsI /s7, In/— /п7, Itl — /г7, /1/ — /17, напр.: узЪ (місц. відм. від уза) —
174 узЪ {місц. відм. від угъ), усЪ (місц. відм. від усь) — усЬ (місц. відм. від ухо) *83, жену (зн. відм. одн.) — женю (1 ос. одн.), гору (зн. відм. від гора) — горю (зн. відм. від горе), хвалу (зн. відм. одн.) — хвалю <1 ос. одн.). Тверді фонеми Izl, Isl9 /п/, /г/, /1/ у позиції перед голосними переднього ряду, крім тих випадків, коли відповідні приголосні виникли внаслідок їх сполучення з [j], a [z] і [sj також внаслідок третьої перехідної палаталізації задньоязикових реалізувались не в своєму основному вйяві, а як позиційні варіанти, що виступали у відповідних напівм'яких звуках: зємлні', сито, нива, ринути, львъ, [z'eml'a], [s'ito], [n'iva], [r'inut'i], [Гьуъ].
За ознакою непалатальність — палатальність не вступали в опозицію передньоязикова зубна фонема /с'/, шиплячі IzfI9 IdzfI, Ic I9 IsfI та середньоязикова /j/, що не Мали непалатальних відповідників, отже, палатальність у складі цих фонем не становила їх диферен-ційної ознаки.
Не вступали в опозицію за ознакою непалатальність — палатальність і губні фонеми Ibl9 Ipl9 IvJ9 Iml9 Iil9 передньоязикові зубні Idl9 Itl та задньоязикові Igl9 Ikl9 Ixl9 що реалізувалися у відповідних твердих або напівпалаталізованих звуках. Інакше кажучи, у складі цих фонем не становила диференційної ознаки їх непалатальність.
§ 54. Рефлекси зредукованих [ъ] і [ь]. Зредуковані [ъ] і [ь] не в усіх позиціях слова мали однакову звучність і однакову тривалість. Залежно від цього в давньоруській мові розрізнялося дві позиції зредукованих — слабка і сильна. У слабкій позиції [ъ], [ь] вимовлялися з. меншою звучністю і меншою тривалістю, ніж у сильній.
Зредуковані [ъ] і [ь] у слабкій позиції були тоді, коли стояли:
а) в абсолютному кінці слова: snopb, stolb, nosb, solb, Іепь, ресь;
б) перед складом з голосним повного творення: dbva, ST>to, kbnizbka, pravbda, tbma.
Сильною позицією для них було вживання:
а) перед складом з редукованим у слабкій позиції, як-от у другому від кінця складі в словах тъхъ, бъпъ, stobmb, раїьсь, dbnb, рьпь;
б) перед сонорними [г] і [1], за якими йшов будь-який приголосний: skbrbb, tbrgb, vblna, tblstb, Sbrstb, гьгпо, vbrba, Іьїкь;
в) у складі під наголосом незалежно від якості голосних і приголосних наступного складу: sbxnuti, tbsca.
Якщо зредукований стояв перед складом з іншим зредукованим у сильній позиції, то його позиція була слабкою: въпъшь, гьпьсь, IbVbCb.
Давньоруська мова спільнослов'янських зредукованих [ъ] і [ь] не зберегла. В слабкій позиції вона їх зовсім втратила, а в сильній
183 Тверда фонема Izl у формі узЬ від іменника уза (кайдани) і тверда фонема Jsl у формі усЬ від іменника усь реалізуються в напівпом'ркшених звуках [z'J
і [s'j: [uz'fe], [us?,b]. А в формах узЬ (від угъ) і усЬ (від ухо) представлені м'які фонеми" IziI і /sV.
175 вони, змістившись із середньо-верхнього в сферу середнього підняття, змінилися на ?ОЛОСНІ повного творення—[о], [ь]->[е], напр.: snopb snop, dubb ->¦ dub, ресь-*-рёс', dbva dva, Sbto -*¦ sto, кьпійька kniz'ka, tbma ->• t'ma, 1ъЬъ lob, бъпъ son, рьпь -)- pen',skbrbb skorb', zbrno zerno,vbrba verba, tbsca->-tesca, бъпъшь-)-snom', гьпьсь z'nec'.
