История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Фарингальний [h] розвинувся, звичайно, пізніше, найімовірніше вже тоді, коли в південних діалектах східнослов'янської мовної єдності почали формуватися фонетичні особливості, які пізніше стали властиві українській мові, оскільки саме він виявився однією з характерних ознак її консонантизму, як [у] однією з ознак південноросійського та білоруського консонантизму.
Свідченням не проривної, а фрикативної вимови приголосного на місці давнішого [gj, є, безсумнівно, пропуск на письмі літери на його позначення. Найдавніший приклад такого пропуску вірогідно належить до 1063 р. Це підпис кириличними літерами Ana ръина, поставлений французькою королевою, дочкою київського князя Ярослава, на грамоті від того року, написаній латинською мовою, замість Anna regina або Agna regina. Якщо це так, то підпис Анни Ярославівни теж може свідчити про вже сталу традицію вимовляти фрикативний [у] чи [h] у давньому Києві, коріння якої сягає, звичайно, далеко раніше XI ст. Проте відсутність приголосного після ъ у цьому підписі надається й іншому тлумаченню, а саме як відбиття в ньому консонантизму не латинської мови, а французької, в якій проривному [g] класичної латині відповідає [j]178. Однак граматична форма цього підпису — закінчення -а, а не -е — дає більше підстав, щоб прийняти припущення про його латинське, а не французьке мовне джерело, отже, що в ньому справді пропущений фрикативний задньоязиковий [у] або фарингальний [h].
Про фрикативну вимову в XI ст. в південних говорах давньоруської мови приголосного, відповідного спільнослов'янському [g], свідчить, певно, й написання без літери г слова изниють (Ізб. 1076, 237) замість изгншеть.
У східнослов'янських пам'ятках XII ст. трапляються написання окремих слів без початкового г. Найдавніший його приклад — це слово осподарм в написі на чарі чернігівського князя 1151 р. Пропуск початкового г перед о дуже поширений у XIII ст., а особливо в староукраїнських грамотах XIV—XV ст.: сосподарь, юсподарєва
(Р., гр. бл. 1386, ЗО), соспдрю (гр. 1388, 42), исподарю (гр. 1411, 77) та ін. Втрата початкового [ґ] на початку слова відома сучасним ук-
*78 Див.: Мельников E. И. О языке и графике подписи Анны Ярославны 1063 года.— В кн.: Славянское языкознание. M., 1959, с. 116, 119.
168 раїнським діалектам, пор. орох замість горох у полтавських говорах. Фрикативну вимову рефлексу спільнослов'янського [g] у південно-західних говорах давньоруської мови засвідчують іноземні пам'ятки з XIII ст. В угорській королівській грамоті 1229 p., наприклад, власний іменник Галичина переданий з початковим h Halicie, хоч тоді ж традиційно в цьому слові, як і в іменнику Га-лич, була поширена літера g: Galich (Гр. 1240 p.), Galicie (Гр. 1254 р.) 179.
У практиці українського письма з XIV ст. за літерою г остаточно закріпилася функція передавати лише звичайний для української мови фарингальний [h], оскільки для проривного задньоязикового [g], що заходив до неї в іншомовних словах, стали вживатися сполучення літер кг: кгирдивидъ (Р., гр. 26.IV. 1388, 38) кголдовать (гр. 16.ХН. 1388, 73), кгастовтъ (гр. 1392, 47), Бекгичь, Идикгид, Идикгиєву (гр. 1393, 48), кгрунть, кгвалтом (АЖ, 1582, 39); пізніше— також літеру ґ: зґлягане молоко (Луц. XVII, 79), ґонту (К. 3., к. XVII—п. XVIII, 275).
Зміна проривного [g] у фрикативний [у], отже, й у [h], не охоплювала його позиції після [z]: mozgb, rozga *orzga. У такій позиції внаслідок пізнішої дисиміляції [?]-змінився в [к]: укр. мозок, мозку 180, різка, бризки, бризкати; пор. ч. mozek, mozku, але рос. мозг, слвц. mozog, mozgowy. В окремих словах регресивна асиміляція у звукосполученні [zk] зумовлювала перехід приголосного [z] в [s]: укр. прискати, ч. pryskati.
Причини втрати в південно-західній частині східнослов'янських діалектів, як і в деяких інших слов'янських мовах, проривного компонента при артикуляції звука [g] й зміни його в задньоязиковий фрикативний [7], а далі й у фарингальний [h] досі залишаються не виясненими. Цікава з цього погляду спроба, хоч ще й не в усьому достатньо аргументована, пояснити дане явище фонологічними умовами. Відомо, що в спільнослов'янській мові існувала за ознакою проривності — фрикативності опозиція глухих задньоязикових фонем /к/ — /х/. Дзвінка ж фонема Igl залишалась у ній поза подібною опозицією, оскільки в її фонологічній системі зовсім не була представлена в складі задньоязикових дзвінка фрикативна фонема. Тенденція до вирівняння системи спричинилася до виникнення в ряді слов'янських діалектів дзвінкої фрикативної фонеми /у/, яка в більшості з них еволюціонувала в /h/. У словах
179 Див.: Arpadkori uj okmanytar. kot. 6, Budapest, s. 477; kot. 7, s. 283; 361; див. Деже JI. Очерки по истории закарпатских говоров. Будапешт, 1967, с. 61.
180 Див.: Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов, С. 78—79.
Зміна [g] в [k] у слові мозок (д.-р. мозгь *mozgb) підтримувалась також аналогією до іменників з суфіксом ок (пор. Карский Е. Ф. Труди по белорусскому и другим славянским языкам. M., 1962, с. 551). Написаний мозокъ у староукраїнських пам'ятках досить поширене ще в XVI—XVII ст. (Луц. XVII, 81; Бер. Лекс., 1627, 65; Син. XVII, 128), хоч вимова цього іменника з кінцевим глухим [к] виникла, певно, значно раніше.
