История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
^3(!?.: Потебня А. Л. K исґории звуков русского языка. Воронеж, 1876'
с.
186 Див.: Крымский Л. Е. Украинская грамматика, т. 1, с. 135—138.
18в Соболевский Л. И. Лекции по истории русского языка. Изд. 4-е. M., 1907, с. 46.
187 Див.: Хабургаев Г. Л. Заметки по исторической фонетике южновеликорусского наречия.— Учен. зап. Моск. обл. пед. ин-та им. Н. К. Крупской, 1966, т. 163. Рус. яз., вып. 12, с. 301—302.
*88 Див.: Бузук Я. О. Нарис історії української мови, с. 33.
177 давньоруськими закінченнями -ъть, -ьть, напр.: споудъмь, чисме-ньмь (Ізб. 1073, 231), авраамъмь (Ізб. 1076, 126), норовъмь, ее* ликъмь (109), врагъмь (107), гкЪвъмь (105), златъмь (111), львъмь (181 зв.), мрыпвьцьмь (153 зв.), олтарьмь (188 зв.)'та ін. В Остромировому євангелії 1056—57 р. написання з -ъмь, -ьмь набагато переважають форми з -омь, -ємь, а в Архангельському євангелії 1092 р. такі написання є правописною нормою без будь-яких відхилень.
ҐІро те, що в XI — на початку XII ст. давньоруська мова в складі свого вокалізму ще мала зредуковані [ъ], [ь], свідчить і факт послідовного збереження етимологічного [є] у позиції перед складом із [ь] у пам'ятках, написаних тоді на території південної частини Київської Русі, тобто на території давньоруських діалектів, на основі яких пізніше сформувалась українська мова: семь (Ізб. 1073, 196), камень (Ізб. 1076, 171 зв.). Коли зредукований [ь] занепадав, то в цих діалектах голосний [е] попереднього складу подовжився й дифтонгізувався; на письмі він став позначатися літерою 1», напр.: кажЬнь (Є. Добр. 1164, 14), сЬмь (6),рЬлатЪль (Є. Пут. XIII, 168). Жодного прикладу написання слів з t на місці етимологічного [е] в позиції перед складом з [ь] в XI і першій половині XII ст. не засвідчено. 4
Нарешті, про існування в давньоруській мові зредукованих [ъ], [ь] в XI — на початку XII ст. певною мірою може свідчити й той факт, що в давньоруських писемних пам'ятках цього періоду послідовно вживалися літери ъ, ь, крім першого складу слова, в якому така послідовність уже порушилась, хоч і в ньому літери ъ, ь траплялись ще досить часто, а також те, що в будь-якій позиції ъ і ь не замінювалися літерами о, е: дьва (ЄО 1056—57, 265), бъчела (Ізб. 1073, 2), дьнь (Ізб. 1076, 3 зв,), зълъ (207 зв.), коньць (63), льсть (127 зв.), мълва (235'зв.), правьда (91 зв.), мънЪ, отьць (НБГ, XI, № 940), гривьнь (№ 8), отрочька, кьназь (Напис Софії Київської, XI, № 4, 18), сьтворииіа, ольгь (№ 5, 25), опрЪснъкъ (Є. Арх. 1092, 89), овьцА (61), тъгда (7), горьницю (90), ложьмь (49), сьстоить, мьстиславь, роусьскоу (Гр. 1130; Xp., 27) 189t
Занепад зредукованих у слабкій позиції і перетворення їх у голосні повного творення в сильній — процеси взаємозумовлені і нербздільні. Проте, звичайно, перший з них якоюсь мірою повинен був передувати другому, бо саме занепад слабких зредукованих зумовив подовження, проясцення й зміну сильних [ъ] і [ь] у голосні [о] та [е], тобто викликав вокалізацію сильних [ъ], [ь].
Давньоруські писемні пам'ятки занепад зредукованих у слабкій позиції засвідчують з другої половини XI ст., але лише в першому складі слова, напр.: кцазь (Нап. Tm. 1068; Xp., 14) замість кьназь; кн/йЗ/й (Ізб. 1073, 68), книги (Ізб. 1076, 1 зв.), зло (105 зв.), двЬ
189 Див. також Сидоров Я. Я. Редуцированные гласные ъ и ь в древнерусском языке XI в,— Труды Института языкознания АН ССОР, т. 2, 1953, Ct 199 і далі,
178 (29 зв.), кто, кнмзь (Є. Арх. 1092, 19), два (92), мнЪ (86) та ін. Ще більше прикладів занепаду [ъ] і [ь] у слабкій позиції в першому складі слова дають пам'ятки XII ст.: кн/Язь, кнажєнш, кто, Все-володь (гр. 1130; Xp. 27), кнмгыни, всеволожа (Напис Софії Київської, XII, JMb 25, 61), книги (Є. Гал. 1144, 1), два (7), всА (ЗО) тощо.
У середині слова, але не в першому складі, відсутність літер на позначення зредукованйх [ъ], [ь] у слабкій позиції давньоруські пам'ятки відбивають, починаючи з другої половини XII ст.: послати (Усп. зб. XII—XIII, 3), прилЪжно (33), угодника (23 зв.), пожни, божницм (Вкл. Варл. після 1192 p.; Xp., 29). У пам'ятках наступного століття це явище засвідчується вже досить рясно: єЬчньїи (Є. Пут. XIII, 76), призвать (129), плачте (145), печалны (ЖС, XIII, 43), правда, братно, кнлжл, головникъ (ПР, 1282, 123), пшена, гривна (124), отци, бчелы (131), овса (132), грешный (Напис Софії Київської, XIII—XIV, № 59, 100).
На підставі всіх цих фактів можна стверджувати, що зредуковані [ъ], [ь] в слабкій позиції занепадають у давньоруській мові в другій половині XI першій половині XII стг Незаперечним є й те, що слабкі зредуковані втратилися перш за все не в кінцевому, а у внутрішньому складі, на що дослідники звернули увагу вже давно 190> На думку О. OJ Шахматова, слабкі [ъ] і [ь] зникали насамперед у першому складі-слова, потім у середніх складах і найпізніше —в кінцевому ш. Проте деякі факти, засвідчувані давньоруською писемністю, дають змогу внести окремі корективи до погляду на таку послідовність занепаду зредукованих у слабкій позиції. Втрата слабких [ъ] і [ь] розпочалася не взагалі з перших складів слова, а з кореневих, причому найраніше тих, у яких слабкі зредуковані не чергувалися з сильними в інших формах того самого або споріднених слів 192. Переважно такі склади стояли, звичайно, на початку слова (мъногы, кьто, вьдова), але не завжди, виняток становили спрефіксовані слова (простилати, насълати, повъторы-ти, помъчати). Однак і в кореневих морфемах слабкі зредуковані занепадали, певно, не одночасно. Аналіз фактів, засвідчених у записах і приписках до давньоруських рукописів, зокрема у таких пам'ятках, як Архангельське євангеліє 1092 р., Чудовський псалтир XI ст. та деяких Інших, дозволяє зробити припущення, що слабкі [ъ] і [ь] довше тримались тоді, коли перебували в оточенні сонантів [мън-], і раніше підпадали процесові дальшого послаблення й утрати за умов, коли поряд з ними стояли інші приголосні [кът-]. Більше того, у сполученнях, коли поряд з слабким зредукованим стояв лише один сонант [кън-], процес послаблення й занепаду зредукованого відбувався раніше, ніж тоді, коли слабкий [ъ] чи [ь] перебував
