История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Слабкі зредуковані [ъ], [ь] у позиції після сонантів [г], [1] не в усіх східнослов'янських діалектах дали однакові рефлекси. У північних і східних діалектах вони в цій позиції у процесі втрати плавним сонантом складотворчої властивості не занепали, а посилились і потім змінилися відповідно в [о] та [е]: дръжати ->¦ дро-жати, трьвога ->- тревога, глътати глотати, бльстЪти -> блестЪти. Наслідки такої рефлексації відбиває сучасна російська мова, пор. дрожать, глотать, крошить, греметь, тревога, слеза, блестеть.
У південних та південно-західних говорах давньоруської мови [ъ], [ь] після плавних [г], [1] у слабкій позиції занепали, а плавні сонанти зберегли складотворчу властивість: дръжати држати,
C O
трьвога ->¦ тр'вога, глътати ->- глтати, сльза сл за. Це явище
O OO^ O OO
зрідка відбивають і давньоруські пам'ятки: кр'щахоусл (Є. Гал. 1144, 5 зв.), KpfUAfiHbte (Хр. an. XII, ЗО), вскрси (Є. Євс. 1283, 69 зв.), крвоточива (35 зв.). Однак східнослов'янські діалекти не зберегли складотворчості сонантів [г], [1]. Втрата цієї їх властивості у розгля-даній позиції зумовила появу після них голосного [у]: дръжати ->-држати дрижати, кръшити -»- кршити ->- крьшити, трьвога-*-
о
трвога ->- трывога, глътати ->- глтати-+глитати, сльза-+-сл'за-*-
о оо
слиза. Сполучення [гу], [1у] на місці плавного сонанта з слабким зредукованим [ъ], [ь] зрідка засвідчують ще давньоруські пам'ятки південного походження: яблыко (ЖС XIII, 5 зв.).
Рефлексація [гъ], [1ъ], [гь], [1ь] в слабкій позиції як [гу], [1у] успадкована українською і білоруською мовами. Її наслідки досить широко представлені в староукраїнських писемних пам'ятках,
185 напр.: скрьіжєть (Є. Луцьк. XIV, 56), дрыва (Р., гр. 1424, 104), търывати (141), тримати (Молд. гр. 1429), триманїє (Львів, гр. 1436), облика (Ст. ,гр. 1453, 18), блискавици (КА, 1560, 545), дрижачи (45), дрижанєм (303), затривожили (Є. Her. 1581, 42), тривати (105), дрижачи (40), во криві (26), загримело (102), кривавую (АЖ, 1584, 118), кривавая (130), кривЬ (169), дрижати (РД, XVII, 57 зв.), яблыко (61), дрыжанье (Бер. Лекс. 1627, 157), дри-гота, дрижЬнє (137), стрыжЪнь (9), блискань (219), дрижу (Грам. 1643, 39), хрибта (Грам. 1645, 59), кривавую (АПГУ, XVII, І, 198), криваве (172), хрыбтЪ (К. 3. к. XVII — п. XVIII, 236), роскривавляючи (Л. Вел. 172O, 48), тривозгЪ (74) та ін. Відбивають їх і старобілоруські пам'ятки: дрыжаху (Чет. Мін., 1489, 9), кривава (45), покрииіил (Огіов. про Бову, XVI, Хрэст., 182), дрижа-чьи (Іст. про Атила, XVI, Хрэст., 190), бльщачисА (Є. Тяп. 1580, 55), тривати (Позн. зб. XVI, 118), дрижить (199), хрибте (141), на брыви (Гродн. акт. кн., XVI, 3).
Сполучення ри, ли між приголосними з давньоруських гь, 1ъ, гь, 1ь поширене в більшості діалектів ^сучасної української мови ї становить її літературну норму: кривавий, глитати, тривога, блищати. Однак у південно-західних говорах української мови, крім звукосполучень ри, ли, поширені й інші рефлекси давніх [гь], [1ъ], [гь], [1ь], а саме: ры, лы, ре, ле, ир, ил, ыр, ер, ел, ір. Сполучення ры, лы, ыр властиві для багатьох закарпатських говірок: дрижати, кришити, дрива, яблыкоf слыза, хрибет, блыха210, кырниц'а, кирвавый211. У таких говорах зберігається звичайно й в інших позиціях давній голосний [ы], артикуляція якого відрізняється від [и] з колишнього [і] Рефлексы ыр, ыл відомі також лемківським говорам: гирміти, гиртан (ч- гъртань), дырва, кир-шити, хьїрбет, сиуза, гиутати 212. Рефлекси [ир], [ил], [ер], [ел] поширені в багатьох наддністрянських, бойківських, гуцульських говорах: кирвавий (АУМ, II, карта №69), силза (Жм II, 863), кервава> покервавить 213, керва (кров), кервянка, кервавий, кервистий (Ж., І, 341), також кирниця, кирничний (343) поряд з лижка, блиха, ябли-ко (АУМ, II, карта № 65—67), слеза (Ж.* It, 882).
В орбіту цього фонетичного процесу в південно-західній діалектній зоні втягнено, як свідчать наведені вище приклади, й іменник криниця, в якому звукосполучення [ри] походить не з [гь], а з [гі], пор. д.-р. і ст.-сл. криница. Написання в ньому ир відповідно до ри засвідчується ще в староукраїнських пам'ятках південно-західного походження, як, наприклад, у закарпатській Тишівській Алек-сандрії початку XVIlI ст.: потоки и кирницЪ у себе пожирають
210 Див.: Пагіря Д. Система голосних у говірках північно-західної Myка-чівщини.— Наук. зап. Ужгород, ун-ту, 1957, т. 24, вип. 2, с. 88; Лизанець Я. М. Система голосних в українських південно-карпатських говірках Затисся Винограді вського району.— Там же, с. 129.
211 Див.: Лизанець П. M. Зазнач, праця, с^ 129.
212 Див.: Верхратеький /. Про говір галицьких лемків. Львів, 1902, с. 48—49.
213 Див.: Черемшина М. Вибрані твори. K., 1962, с. 18, 21.
186 (88). Отже, в говорах, що лягли в основу південно-західного діалектного ареалу української мови, в процесі втрати плавним сонантом складотворчої властивості нойий голосний міг розвиватися не лише після нього, а й перед ним,
У деяких словах з різними рефлексами [гъ], [1ъ], [гъ], [1ь] на українському грунті внаслідок діяння аналогії відбувалися процеси вирівнювання звукового складу кореневої морфеми, тому на місці слабкого зредукованого після плавного голосний [у] витіснявся звуком [о] або [е] і, навпаки, голосні [о], [е] на місці зредукованого в сильній позиції заступалйся звуком [у]. Так, у слові кръви закономірно виникає звукосполучення ри (криві), а в слові кръвь — ро (кров). Під впливом форми кров поширюється ро і в формі крові, витіснивши в ній сполучення ри. Закономірно виникло сполучення ри і в таких імецниках, як брива, дрива, що збереглося в словах того ж кореня чорнобривці, чорнобривець, дривітня, та ли в іменнику блиха. За аналогією до форми наз. мн. брови (із бръви, в якому зредукований був під наголосом), дров (із дръвъ), блохи (із блъхы) поширились в українській мові брова, дрова, блоха.
