История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
О. О. Шахматов зміну [І] на [е], а [у] на [о] перед [і] пов'язував з лабіалізацією зредукованого чи відсутністю її. Зредукований [у], що стояв після твердого приголосного, лабіалізувався в широкий
[0], а і, що стояв після м'якого приголосного, не лабіалізувався, але став вимовлятися як більш широкий голосний і змінився в [е]. Зміна [І] та [у] на [е], [о] залежала не від їх природи, а від природи попередніх приголосних216. На жаль, гіпотезаІО. О. Шахматова не пояснює, чому в інших давньоруських діалектах відповідно до [е], [о] з [І], [у] виникли голосні [і], [у]. . *
Діалектні відмінності рефлексації [і], [у] в позиції перед [j],
[1] найімовірніше зумовлені неоднаковою артикуляцією цих звуків у різних східнослов'янських говорах ще задовго до занепаду зредукованих. У говорах, що характеризуються зміною [і] на [і], а [у] на [ы], зредуковані [ї], [у] перед [j], [і] артикулювались як голосні більш високого підняття, що й зумовлювало їх подальшу трансформацію в звуки [і] та [ы]217. У тих говорах, в яких [І], [у] змінилися перед [j], [і] в [е] та [о], вони артикулювалися як звуки менш високі, наближені за місцем творення до голосних середнього підняття.
Під впливом аналогії фонетична закономірність у рефлексації давніх [і], [у] могла порушуватись. Так, аналогійним впливом таких форм, як пью, лью, можна, певно, пояснити рос. шью (пор. укр. шию).
У род. відм. множини іменників і- та jo-основ у південно-західних говорах української мови поширене закінчення -ий, що фонетично розвинулося з -ij-: вістий, гостий, людий, костий, печий, копий (ч- вЬстій ч- вЪстьи, фон. vestljb). Це закінчення відбивають і староукраїнські писемні пам'ятки західного походження: дЪтии (П., гр. 1388, 83; Перем, гр. 1366, P., 12); детии (гр. І427< 108), трудностий (КА, 1560, 317), злостий (388), кровий (83), роскоший (169), також людий (Оп. Київ, з., 1552; АЮЗР, VII, І, 117), гроший поряд з грошей (126), гроший (Пр. ЛСБ, 1612; АЮЗР, I, XI, 25).
215 Див.: Trubetzkoj N. Einiges uber die russische Lautentw ick lung und die Auflosung der gemeinrussischen Spracheinheit.—ZFSPh, 1925, Bdl, S. 297—298.
213 Див.: Шахматов А. А. Очерк древнейшего перехода истории русского языка, с. 349.
217 Пор. Пшеничнова Я. Я. Гласные на месте редуцированного і в говорах восточнославянских языков.— В кн.: Вопросы диалектологии восточнославянских языков. M., 1964, с. 25.
189 Але в південно-східних та північних говорах української мови, як і йа решті східнослов'янської мовної території, в такій позиції відомий лише звук [е]: вістей, печей, коней. Очевидно, в давньоруських говорах, що лягли в основу південно-східного й північного українського діалектного ареалу, зредукований [і] у закінченні род. відм. мн. іменників і- та jo- основ за аналогією до [ь] у закінченні дав., ор. і місц. відм. мн. цих же іменників (гостьмъ, гостьми, гостьхь) ще до початку процесу занепаду і вокалізації зредукованих змінився на [ь], а далі — закономірно — в [е]: -tijb ->- vestbjb ->• vgstei; пор. грошей (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 249), людей (251).
Аналогійного походження [е] і в слові, соловей при західноукраїнському діалектному соловій (Ж.* II, 894); пор. соловий (Син., XVII, 157).
Займенники sijb, tyjb (із st + jь і tb + jb) у південних говорах давньоруської мови фонетично мали б розвинутися в сій, тый, отже, вимовлятися в українській мові як сий (ций), тий, але під впливом се, то (із Sb, tb) в гіих виникли голоскі е та о: сей, той. Вони засвідчуються в найдавніших писемних пам'ятках староукраїнської ,мови: сейлистъ (Р., гр. 1375,20), сей нашь лрлыкъ, той лрлыкъ (гр. 1393, 49), сей листь (гр. 1398, 57). Однак такий вплив на деякі крайні західні говори не поширився, і в них фонетично розвинулися сий, тий, що їх теж відбивають ще найдавніші староукраїнські пам'ятки: сий свой листь (гр. 1409, 74), тыи листъ (гр. 1352, 5). Пор. також тий (Ж., II, 962).
ь§ 57. Зміна артикуляції [і] в позиції після [ъ]. Голосний [і] в позиції після [ъ] у давньоруській мові траплявся звичайно тоді, коли він стояв на початку слова, перед яким був прийменник з кін* цевим [ъ], або на початку морфеми в слові з префіксом, що теж закінчувався на [ъ]: съ иньшь, съискати. Звук [ъ] у такій позиції вимовлявся як зредукований сильний, що зумовлювалося асиміляційним впливом'на нього наступного голосного повного творення. Асиміляція голосних у такій позиції відбувалася не в одному напрямі, а була взаємною, двобічною. З одного боку, наступний [і] впливав на попередній [ъ], а з другого — зредукований непереднього ряду впливав на [і], внаслідок чого артикуляція [і] ставала дещо зниженою й просувалася вперед, у напрямі до місця артикуляції голосних непереднього ряду, і таким чином зближувалася з артикуляцією звука [у]. Разом з тим цей звук повністю асимілював попередній [ъ]. Отже, з двох голосних [ъ] та [і] розвинувся один — [у]: съ иньшь ->¦ сыным\ съискатисьіскати.
Процес зміни артикуляції [і] в позиції після [ъ] у більшості давньоруських говорів відбувався не пізніше першої половини XII ст. В першій половині XIII ст. його наслідки засвідчуютьсй писемними пам'ятками: из unote зємль (Ck. гр. 1229, 24). Відбивають їх і пізніші давньоруські пам'ятки; розыйдете (Є. Пут. XIII, 173), в ынъ законъ (JTJI, 1377, 72), в ыстобцЪ (JTIf 186).
