История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
В іменників бльскь зредукований [ь] стояв у сильній позиції, тому він розвинувся в [е], однак за аналогією до дієслова блищати (із бльщати) в українській мові цей іменник поширився з голосним и: блиск. Зредукований [ъ] в іменнику яблъко закономірно змінився в [ы]: яблыко. Рефлекс [ы] зберігає сучасна білоруська мова: яблык, яблыня, яблыневц. А в українській мові під впливом форми род. відм. мн. яблок (із яблъкъ) відбулося заступлення голосного [ы] звуком [о]: яблыко-+ яблоко. Важче піддається з'ясуванню .посилення лабіалізації в цьому слові звука [о] й зміна йогб на [и]. JI. А. Булаховський припускає, що [о] змінився на [и] в ненаголо-шеному закритому складі (яблок-+яблук), а потім така вимова поширилась й на інші форми цього слова: яблуко, яблуня 21K
Давньоруський слабкий [ь] у слові сльза фокетично розвинувся в [ы], що в деяких південно-західних говорах української мови існує й тепер як [и] (слиз/а) або [ы] (слыза). Сучасна східноукраїнська вимова з о (сльоза), що стала й літературною нормою, виникла за аналогією до род. відм. мн. (сльзь -+ сл'ез сл'оз). Зміна [е] з [ь] на [о] післй [1] викликана наголосом перед споконвічно твердим приголосним. Пор. льон (з льнъ)¦
§ 56. Зредуковані [і] та [у]. Зредуковані [1] та [?] вживалися в позиції перед [j] та Q]. Як відомо, вони розвинулися ще на спільнослов'янському грунті з голосних [ь] та [ъ]. їх тривалість була значно менша, ніж [і] та [у] нормальної довготи. У давньоруській мові на письмі вони позначались звичайно літерами и та ы, як і [і] та [у] нормальної довготи: лию, литиіе, пию, мьао, рыю, синии> старый, Фонологічно зредуковані [ї] та [у] не відрізнялись від
214 Див: Булаховський JI. А. Фонетичні і морфологічні південнорусизми в староруських пам'ятках XII—XIV ст.—Праці Київськ. держ* ун-ту, 1. Гуманітарні науки. Km 1954, с. 133.
187 [ь] та [ъ], власне, вони були позиційними варіантами фонеми Ш і /ъ/, про що свідчать і давньоруські написання з ь, ъ замість и, ьі у позиції перед [j], що зрідка траплялося ще в ранніх пам'ятках: вєличть/й (Ізб. 1076, 73), житыа (14), житыемь (64 зв.), мытарые (Є. Apx., 1092, 31), пыемъ (29), бьющє (111).
Звуки [і] та [у] могли стояти в сильній і слабкій позиції, хоч слабкого [у] в давньоруській мові не засвідчено. Слабкий [і] занепав, як і слабкий [ь], напр.: piju-> p'ju, Iiju l'ju, zitije ->• zit'je; /кр. п'ю, ллю, життя; рос. пью, лью, житье; блр. п'ю, ллю, жьщце.
У сильній позиції, тобто під наголосом та перед складом із слабким зредукованим, [ї] та [у] вокалізувались, але їх рефлекси в різних давньоруських діалектах неоднакові. У південно-західних говорах, тобто тих, що лягли в основу української і білоруської мов, сильний [і] змінився в [і], а сильний [у] — в [у], напр.: si ja sija, biji bii, sinljb sinii, ryjb ->• гуі, туіь ->- myi, dob-rjjb ->• dobryi; укр. шия, бий, синій, рий, мий, добрий; блр. шыя, бі, ві, сіні, рий, мий, добры. ,
Староукраїнські і старобілоруські пам'ятки послідовно відбивають рефлекси [і] та [ы] на місці сильних зредукованих [і], [у], напр.: который (Р., гр. 1341, 2), краковьскии (4), сншоцькыи (гр. 1349, 3), лвовскии (гр. 1368, 15), милостивыи (гр. 1386—1418, 34), старый (гр. 1440, 142), шию (КА, 1560, 113); крыют (285), возныи (АЖ, 1584, 84), рыжии, половый (87), гойньїй (Бер. Лекс. 1627, 26), молодий (АПГУ, I, 70), шию (146), злый (54), облий (153); ст.-блр. великыи, кривыи (Супр. л. XV; Хрэст., 125), простий (Є. Тяп. 1580; Хрэст., 162).
У північно-східних діалектах давньоруської мови, тобто тих, що лягли в основу російської мови, зредукований [ї], [у] розвинувся у сильній позиції в [е] та [о]: sija-* seja, Iiji lei, myji moi, r^ji roi,sinijb ->- sinei (суч. синий),,то\оАу)ъ ->• molodoi,staryjb->-staroi (суч. старый). Рефлекси [е], [о] з [і], [у] писемні пам'ятки засвідчують з другої половини XIII стсвинеи (Зап. 1270; Xp., 41), винопєїца {\ЪЫ,№гъ.),сусЬднеичелоеЪко (НБГ, XIV—XV, №311, 144), хлебъ сухеи (XV, № 19).
Передавання ненаголошеного прикметникового закінчення через -ий, -ый у російській орфографії є данина давній традиції, підтримувана тим, що в цій позиції новий [е], [о] підпав редукції [с'ин'аі, нова і]; під наголосом, а в північноросійських говорах і в ненаголо-шеній позиції зберігається [е], [о] (молодой, большой, діал. синей, старой, новой).
Зміна зредукованих [Г|, [у] на [і], [у] та [е], [о] відбувалася трохи пізніше, ніж вокалізація [ъ], [ъ], в більшості говорів найімовірніше в першій половині XIII ст.
Одним із спірних питань досі є пояснення діалектних розбіжностей у рефлексації [і], [у]. На думку більшості вчених (Р. Ф. Бранд-та, О. І. Соболевського, Л. А. Булаховського та ін.), у північно-східних говорах [і], [у] змінились в [ь], [ъ], або т. зв. напружені зредуковані, які в сильній позиції розвинулись далі
188 в [е], [о], а в південно-західних говорах такої зміни не відбулося.
М. С. Трубецькой, додержуючись тієї самої гіпотези, уточнює її, додаючи, що посилення [ї]^ [у] до ступеня [ь], [ъ] відбувалося незалежно від наголосу і для нього не мало значення, який саме го-. лосний ішов після [j]. Коли [ь] і [ъ] стали вокалізуватися, то [bj], fbj] закономірно перейшли в [ej], [oj] (шея, мою). У південно-західних говорах посилення [і], [у] в [ь], [ъ] не сталося, оскільки там у цей час зредуковані вже в9калізувались 215.
