История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
263 Див.: Vondrak V. Vergleichende Slavische Grammatik, Bd 1. Guttingen^ 1924, S. 79—80.
264 Див.: Шахматов А. А, Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. И; Тимченко Є. К. Курс історії українського язика, с. 1І7—118; Вступ да
порівняльно-історичного вивчення слов янських мов, с. 102 та ін.
266 Див.: Jagic V. Die Umlautserscheinungen bei den Vokal ё, e, q in den Slavi-schen Sprachen.— Archiv fur slavische Philologie, Bd 6, 1882, S, 74, Див. також Нахтігал P, Зазнач, праця, с, 65.
233 за ознакою нелабіалізованості — лабіалізованості. За цією ознакою всім іншим фонемам протиставлялась лабіалізована фонема верхнього підняття /и/ та середнього /о/.
Як і до занепаду зредукованих, дві фонеми непереднього ряду /а/ і /и/ могли вживатись у сполученні з попередніми твердими і пом'якшеними приголосними: [наш] — [кон'а], [луг] — [л'уд]. Вони виступали в кількох звукових реалізаціях — [а], [a], [aj і [и], [й], [й]: [сад], [с'а'ду], [с'ад'], [дух], [л'уд], [c'i'H'yjy]. Таким чином, сфера їх артикуляції не мала фонологічного значення. Решта голосних непереднього ряду ^огла стояти тільки піс^я твердих приголосних, а голосні переднього ряду вживались лише після м'яких і напівпом'якшених приголосних. Вони не набули позиційної незалежності від приголосних, а тому не втратило значення їх фонологічне протиставлення за ознакою передньорядності — непередньорядності. З занепадом і вокалізацією зредукованих зникло кількісне протиставлення голосних фонем як у системі передньо-рядного, так і непередньорядного творення: /ь/ — /е/, /ъ/ — /о/.
На кількісний склад приголосних фонем Занепад зредукованих не вплинув, але помітно позначився на їх сполучуваності, на їх місці у складі слова. Якщо до занепаду /ъ/, /ь/ всі приголосні розташовувались у складі перед голосним, то після їх утрати вони вільно могли займати позицію після голосного, причому не тільки в складі, що закінчував слово, а й у тому, який містився на його початку або в середині: [дуб], [сон-це], [за-клад-ниК]. При цьому склад міг закриватись не однією, а кількома приголосними фонемами: [мост].
До занепаду 1ъ/9 /ь/ приголосні фонеми сполучалися за принци-noM зростаючої звучності, тому звичайними тоді були сполучення шумних (дзвінких і глухих), крім шиплячих, з сонорними ItI9 /1/, Iml9 Inl та /у/, сполучення глухої фрикативної Isl з глухою проривною /р/, Itl9 Ikl ї дзвінкої фрикативної Izl з дзвінкою проривною Idl9 IgL Після занепаду зредукованих діапазон сполучуваності приголосних значно розширився. В одному складі стали поєднуватися шиплячі, перед якими втратився /ь/, з іншими шумними та з сонорними: д.-р. ждати, жрати, жну (ч- жьдати, жьрати, жьноу), швець, чтити, почну -«- шьвець, чьтити, почьноу. Шумна глуха фонема могла зайняти позицію перёд дзвінкою й, навпаки, дзвінка перед глухою, як наприклад: Д-р. кдє (Ср., І, 1387), сжи-дающа (JIJI, 1377, Ср., III, 707), сестры гаго соуть сдє оу нась (Є. Гал. 1144, 624), бчела (Ср., 1,200), ногтей (Сл. Д. Зат., Ср., II, 463). Почали вживатися не тільки фрикативні перед прорив-* ними, а й проривні, після яких раніше стояв зредукований, перед фрикативними: пхати, пшено, пшенициь (+- пьхати, пьиіено, пьиіе-ницм). Після занепаду зредукованих стали поєднуватися в одному складі дві проривних приголосних фонеми, а також сонорна з шумною: д.-р. бдЬти (ч- бьдЬти)> мольба [мол'ба1] та ін. Інакше кажучи, після занепаду зредукованих принципово стало можливим сполучення будь-яких приголосних фонем. В абсолютному кінці
230 слова теж не існувало обмежень у їх вживанні, крім губних, палаталізовані варіанти яких у такій позиції в деяких діалектах не могли висту пати,-,зокрема, в тих, що стали основою формування української мови.
Занепад і вокалізація зредукованих у давньоруській мові й усі ті процеси в групах приголосних — асиміляція, дисиміляція, оглушення тощо, які пов'язані з ними, зумовили виникнення Нових позиційних варіантів фонем, що їх функціонування часто носило діалектний характер. Іноді відбувалося навіть заступлення однієї фонеми іншою, що теж здебільшого виявлялося як явище діалектно обмежене.
У складі приголосних фонем української мови засвоїлись, наприклад, такі їх позиційні варіанти, що в зв'язку з утратою зредукованих виникли в давньоруській мові або розпочали розвиватися в ній, хоч завершення процесу їх становлення відбулося пізніше, вже на грунті сформованої української мови: глухі фонеми /s/, Itl у позиції перед дзвінкими почали реалізуватись в звуках [z], [d]; дзвінкі фонеми Ibl9 /h/, Idl9 W9 Izl діалектно стали реалізуватись в глухих приголосних ([р], [х], [t], ?], [s], а в певних умовах фонема Ihl могла виявлятись в глухому [х] і в українській літературній мові; передньоязикові зубні фонеми Izl9 Isl внаслідок асимілятивних впливів стали в сполученні з наступним шиплячим реалізуватись у звуках [?'], [$']; фонема Itl у позиції перед Icl могла виявлятись у звукові [с], а фонеми /с7, Iz I9 JsrI у позиції перед зубними могли реалізуватись в звуках [c'], [z'], [s'], у зв'язку з цим виник довгий приголосний [s':], що став репрезентатором двох самостійних фонем —/§7 і IsrI та Idit9 що репрезентував фонеми Icl і Icf:/ [6je'c' :а] — /б]ешс'а/, [доц':Г] — /доч'ц'і/; внаслідок асиміляції палаталізованим приголосним наступного [j], перед яким занепав [і], розвинулись нові морфонологічні чергування, а також розширились позиційні варіанти окремих фонем 262. Внаслідок дисимілятивних процесів фонема Ic І у сполученні з /п7 набула нового позиційного варіанта — [s'l
