История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Важко погодитись з В. Курашкевичем і В. В. Колесовим, що в південноукраїнських говорах звук [є] змінився на [і] тільки в XV ст.292 Свідчення писемних пам'яток виразно спростовують таке припущення.
Зміна [є] на [і] відбувалася незалежно від наголосу й консонантного оточення: дЪло д'іло, снЪгъ с'н'іг, стЪна с'т'іна, бЬда ->¦ біда, ргЬка ->- ріка.
Однак у північних і деяких південно-західних говорах української мови рефлексація [є] відбиває зв'язок з наголошеною чи нена-голошеною позицією, а іноді неоднаково виявляється після приголосних різної сфери творення. Для північних говорів — лівобе-режнополіських і правобережнополіських — найтиповішим є збереження під наголосом дифтонгічної вимови голосного відповідно до давньоруського [є]. Дифтонгічна вимова рефлексу [є] відома, в такій позиції й окремим південно-західним говіркам, проте не в' усіх говорах, яким властиві дифтонги, що походять з [є], вони за своєю акустичною природою ідентичні; ^розрізняється кілька їх
варіантів. Найбільш поширеним виступаєПіе]7д'іед, т'іело, сн'іег, зв'їер, CMtIex, об'їед, гСіешки, мен'іе, тобЧетруц'їе. У лівобережно
поліських говорах трапляється також дифтонг [іе]: д'іед, л'іес,_
обЧёд. Після губних і [с] та [г] у деяких північноукраїнських говорах
292 Див.: Kuraszkiewicz W. Gramoty halicko-wolyuskie XIV—XV wieku. Krakow, 1934, s. 65; Колесов В. В. Зазнач, праця, с. 179.
241 відповідно до давнього [е] виступає дифтонг [ие]: обиед, вїїера, пиена, пїїешки, циеп, рйечка (АУМ, т. 1, карта 8). На основі цих основних дифтонгів розвивалися інші, пов'язані з більшим чи меншим звуженням їх першого компонента, а також дифтонги, перехідні
Г Г T Г ^
до монофтонгів різного типу, а саме: [іе], [іе], [ие], [иё] та [іе], [*е],
[і*], [и®]: т'Іело, ц'ігп, Muetсто, м'иё'сто, cjfied, cjFed, BrFpa, дЧёд,
л>?с, сЧёно, пиешки. Дифтонг [ие] і'його варіант [є*] відомий не тільки на північній діалектній території, а й у деяких бойківських говорах, що межують з наддністрянськими: с"ії*гра, с"и?'рка,
також мйиї'ра, вйе и'ра, мйеи'ра 293.
Монофтонгічні рефлекси наголошеного [ё] в українських діалектах теж творять досить строкату картину. Крім голосного [і], поширеного в південних та волинсько-поліських говорах, відомі в
І И И .........~
цій позиції [и], [и], [і], [е], [е], Щ'дид^обид, gmtca, ридко (в окремих північних районах та в пряшівських говорах Східної Словаччини),
it UU
дид, мисто, д'ід, м'істо (в деяких районах Ровенської обл. та в пряшівських говорах), дед, ветер, обед, снег (в окремих північних районах і спорадично в південно^західних), в'ётер, м'істо, тоб'ё (в деяких пряшівських, в деяких волинсько-поліських говора^)294 і т, д. Рефлекси [и] та [е], [ё] належать до основних, розвинулись
^4 ^ , U І U
вони з дифтонгів [ие], [іе]; всі інші — [і], [и], [е] —є перехідними в напрямі до монофтонга [і] або ж такі, що відбивають процес артикуляційного зближення [и] — [е] у тих говорах, яким воно властиве*. Деякі монофтонгічні і дифтонгічні відповідники наголошеного [е], що спорадично трапляється в північноукраїнських говорах, розвинулися не органічно, а становлять наслідок аналогійних
процесів: хл'уд, хл'уиі], хл'уоу (АУМ, т. 1, карта 5) —-пор. н'ус%
н'уис, н'уос.
( У ненаголошеній позиції давньому [ё] в північних говорах звичайно відповідає монофтонг [р]: меишк, песбкГдедй, следи, местй, Ігасека, спевае. Але зрідка трапляється й рефлекс [и]: спиває, дидй, дила, лиси, пасика, бйлий, обид (АУМ, т. 2, карта 8, 10). Інші відповідники ненаголошеного [ё] відомі лише говіркам поодиноких населених пунктів північної території поширення української мови: [о] — сповае, пасока; [еа] — д^док, т'е?ла, л'еаси (АУМ, т. 1, карта 16).
Діалектна зона дифтонгічних рефлексів [е], а також монофтонгічних типу Le], [є], [и] і близьких до них під впливом літературної
?93 Див.: Бандрівський Д, Г. Фонетичні особливості Дрогобицького району Львівської області.— В кн.: Дослідження і матеріали з української мови, т. 3, 1960, с. б.
294 Див.: Приступа П. /, Зазнач, праця, с. 148—-149; JIamma В. Пт Рефлексы
общеславянского * е и изменение и > і в украинских говорах восточной Словакии,— Jazykovedny fcasopis, с, 13, 1962, с. 63.
242 норми І діалектного масиву з монофтонгом [і], відповідно до давнього [ё], в сучасній українській мові поступово звужується, за рахунок чого поширюється зона з рефлексом [і].
Розвиток [ё] в монофтонг [і] супроводжувався не тільки його звуженням, а одночасно й значним просуванням артикуляції в напрямі до голосних верхнього підняття. Цим зумовлювався той факт, що всі напівпалатальні зубні приголосні [d'], [t'], [z'], [s'], [c'], JnfX та сонорні [і'] і [г*] перед секундарним [і] з [є] звичайно зазнали/ дальшої палаталізації і стали вимовлятися в українській мові як приголосні м'які, хоч губні свою напівпалатальну вимову перед ним зберегли: дЧло, т'іло, на ноз'і, у вус'і, на щоц'іь мен'і, л'іто, р'ічка, бЧлий, вЧрний, пЧна, мЧсто. Так переважно вимовляються приголосні й перед дифтонгом [іе], [іе]: д'іело, т'їело, на ноз'їе, р'іедко, б'іеда, в'їерний (АУМ, т. 1, карта 9), Проте в деяких говорах трапляються в цій позиції й напівм'які зубні, як і губні, що в окремих словах навіть повністю депалаталізувались (напр., d'ted, т'їело, об'їед, біелий, віера— у Сарненському р-ні, Ровенської обЛ.).
