Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 125

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 119 120 121 122 123 124 < 125 > 126 127 128 129 130 131 .. 196 >> Следующая


дифтонг [іе] чи [іе] 279. Більше того, в тих самих давньоруських говорах у різних звукових позиціях фонема /є/ могла реалізуватися не в одному, а в кількох артикуляційно-акустичних варіантах. Як можна припускати на основі пізніших рефлексів [ё] у східнослов'янських мовах, їх виникнення залежало від акцентних умов та консонантного оточення. Так, для північних говорів української мови характерне протиставлення рефлексів ненаголошеного й наголошеного [ё]. У ненаголошеному складі відповідно до [є] здебільшого поширений монофтонг [е], а в наголошеному — дифтонг [іе]: детей, жилок, песок, хлевй, дедй, але ц'іеп, руц'іе 280, т'їело, обіед, рїечка. Після губних та [г] артикуляція першого компонента дифтонга часто розширюється до сучасного українського [и]: риедко, пиеиіки 281.

Новгородські писемні пам'ятки XIV—XVI ст. відбивають, наприклад, аж шість типів позиційно зумовлених рефлексів [ё]; в одних із них [є] змінюється на [і] перед твердим і м'яким приголосним, у других — йогр зміна на [ij відбувається тільки в позиції перед м'яким приголосним, у третіх — звук [і] відповідно до [є] можливий лише в певних обмежених умовах, наприклад, перед наступним [і] 282 і т. д. Неоднакові рефлекси давньоруського [ё] у сучасних північних говорах російської мови, і більшість з них позиційно

278 Див.: Борковский В. И., Кузнецов Я. С. Зазнач, праця, с. 47—48.

?79 Див.: Иванов В. В. Историческая грамматика русского языка, с. 90.

280 Див.: Белая JI. C9 Надсновские говоры на Черниговщине. Автореф. канд. дис. К,? 1972, с. 18.

S81 Див.: Приступа Па /. Рефлекси давнього наголошенного t на території західних говорів української мови.— Дослідження і матеріали з української мови, т. 4. К„ 1961, с. 150.

?82 Див.: Виноградов В. В. Исследования в области фонетики севернорусского наречия,— ИОРЯС, т. 24, вып. 1, 1923, с. 173,

237 зумовлені, головним 'Чином, теж наголосом та якістю наступного приголосного. Так, під наголосом у різних північноросійських говорах поширені такі варіанти рефлексів [є]: [е] — [і], [є] — [і], [іе] —

•ІП» fRl — Iе!» Пе1 — И та Перший з них у цих парах виступає перед твердим приголосним, другий — перед м'яким 283. Відомі на тій же мовній території також говори, в яких співіснують неоднакові позиційно не зумовлені рефлекси [є]. Усі ці й аналогічні їм факти в інших діалектах східнослов'янських мов промовляють за те, що в давньоруській мові фонема /?/,'крім типового для неї вияву в закритому голосному [є], могла також реалізуватися в [е] та дифтонгах [іе] або [іе], поширення ярих обмежувалося здебільшого певними позиційними умовами та діалектними ареалами.

Локальний дифтонгічний варіант східнослов'янбького [є] засвідчували, можливо, й деякі орфографічні факти ранніх пам'яток давньоруської писемності, в яких на початку слова й після голосних 'замість літери t вживали ге, оскільки звукосполучення [je] і [іе] артикуляційно близькі між собоюг дондєжє ^^Л^пью (Є. Арх. 1092, 68), и пси teddrnb (71). Дифтонгічна вимоТ^]е]характеризува-ла, певно, північні, південно-західні і південні говори східнослов'янського мовного ареалу, а монофтонгічна була властива центральним і східним діалектам давньоруської мови. Звичайно, всі ці діалектні різновиди не виступали як самостійні фонеми, а функціонували як факультативні варіанти тієї самої фонеми /ё/. Не виключено, що в окремих східнослов'янських діалектах ще на ранньому етапі їх розвитку відбувалися певні ?міни в артикуляції [є], непрямим доказові чого, можливо, є згадувані вже його давніші запозичення з новгородських говорів до фінської й карельської мов як

відкритого [е], а новіші — як дифтонга [іе].

р У переважній частині українських говорів як відповідник до ^давньоруського [ё] виступає голосний [і]. Він стдщрить-іизррму (сучасної української літературної мови.

f Найдавнішим відтворенням на письмі голосного [ё] як [і] дехто вважає написання T^epviycoyav (форма зн. відм.) у Костянтина Багрянородного, що належить до середини X ст. (суч. Чернігів, д.-р, ЧернЪговъ). Літера і в ньому відповідає^агрлош^ному [є]. Беручи до уваги цей фактТЛ. А. Булаховський схильний був думати, що таке написання дає «право гадати, що вже принаймні з X ст.» місто

Чернігів «населяли «ікавці» — «іекавці», тобто що його населення

в той час вимовляло вже звук [є] як [і] або дифтонг [іе]. Та наведене "Свідчення дуже ненадійне, щоб^Тїбїї) основі можна було робити якісь переконливі висновки про вимову в чернігівському говорі того чи іншого голосного звука відповідно до давньоруського [ё]. По-Церше, воно виступає як одиничне, ізольоване і вже тим втрачає

283 .Див.: Филин Ф. Пи Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с, 171 #

nwn свою доказовість, а по -друге, і це основне, пропоновані етимології слова, на якому грунтуються подібні висновки, мало ймовірні, сумнівні. Першу з них, а саме, що власна назва ЧернЪговъ походить від слов'янського імені *Чьрно + нЪгъ (аналогічно до засвідченого в Іпат. літ. МилонЪгъ чи в «Руській правді» — ПеренЪгъ), під сумнів узяв Л. А. Булаховський; на його думку, назва ЧернЪговъ, певно,, іномовного походження. її джерело потрібно шукати в мові типу тієї, від якої походить ім'я народу печенЪгъ (печенЪзи) 284. Проте, й це припущення поки що нічим довести не можна, тому важко сказати, який саме звук у наведеному топонімі передавала грецька літера і — давньоруський [є] чи близький до нього акустично якийсь голосний неслов*янського походження. Що ж до твердження, ніби в X ст. населення Чернігова могло на місці [є] вимовляти монофтонг [і], то воно, крім усього, спростовується ще також фактами традиційних чернігівських говорів, яким така вимова зовсім не відома. Якщо прийняти етимологію, за якою сучасний топонім Чернігів (д.-р. Черниговъ) утворився від власного слов'янського імені Чьрнигь, похідного від чьрнъ (чорний)1285, тоді взагалі відпадає питання про [ё] в його звуковому складі,- але залишається не з'ясованим, чому в цьому слові зберігся давній [і] при звичайній зміні його в українській мові в айалогічцих фонетичних умовах на сучас« ний голосний [и]; пор. дієслова перехідного стану чорнити, синити.
Предыдущая << 1 .. 119 120 121 122 123 124 < 125 > 126 127 128 129 130 131 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed