История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Позиційний варіант, що розвинувся після втрати зредукованого, міг набувати самостійного фонемного значення внаслідок виникнення фонологічного протиставлення основному вияву фонеми. Так, відбулося перетворення [с'] з варіанта фонеми /с7 в самостійну фонему /sV у деяких словах, відмінність у звуковій оболонці ЯКИХ стала пов'язуватись з новим їх лексичним значенням, пор., наприклад, сердешний і сердечний.
Занепад зредукованих в окремих випадках викликав скорочення фонемного складу не тільки голосних, а й приголосних у слові: сонце съльньце). Часто в одних позиціях приголосна фонема втрачалась, в інших зберігалась, як наприклад, /і/ у формах нес (V- неслъ) — несла. В деяких позиціях фонема IXl виступає в додатковому варіанті [у]: [зна и]. Давньоруська фонема /1/ може також заступатись фонемою /w/, що реалізується в звукові [u]: [wouk]. В аналогічному позиційному варіанті виступає фонема /w/, успадкована від давньоруської мови: [удова].
Протиставлення дзвінких і глухих приголосних фонем у говорах, на основі яких сформувалась українська мова, не зазнаЛо серйозних змін у зв'язку з утратою зредукованих, оскільки оглушення в певних позиціях дзвінких, як і одзвінчення глухих, не набуло в них, за дуже незначним винятком, фонологічного значення.
Не внесла принципових змін у систему протиставлення твердих та м'яких фонем депалаталізація приголосних, що пов'язана з занепадом [ь], хоч позначилася на збільшенні функціонального навантаження деяких із них, а саме /z/, /s/, /d/, /t/, InL
Асимілятивне пом'якшення зубних, що поширилось лише на Прикметникові суфікси -ck-, -3K-, -цк-, теж істотно не вплинуло на фонемні відношення між твердими й м'якими приголосними, оскільки таке пом'якшення було зв'язане певною, точно визначеною в слові позицією. .
§ 70. Історія звука [ё]. В останній період розвитку давньоруської мови в ній, крім фонетичних змін, пов'язаних з утратою зредукованих, відбулося чимало й інших перетворень, зовсім не залежних від цього процесу. Більшість з них не набула загального для східнослов'янської мовної території виявлення, а характеризувалася діалектними особливостями, що потім стали виступати як специфічні риси окремих східнослов'янських мов, які в той час уже
(Інтенсивно формувалися. У складі давньоруського вокалізму пізнішої доби до важливіших звукових змін, не пов'язаних з історією зредукованих, можна віднести еволюцію [є], рефлекси якого по-різному відклалися в українськіїСросІйськіїїтбілоруській мовах.
Східнослов'янські діалекти успадкували [є] від спільнослов'янської мови, в якій він, як уже згадувалося, розвинувся з двох зву-
232 нових джерел: з [ёХта з дифтонга [оі],^аі]дііррцесІйого монофтонгізації. Визначити артикуляційно-акустичну природу [є] дуже важко, V тому погляди вчених у цьому питанні часто розходяться. Ускладнюється проблема звучання [є] ще й тим, що в окремих східнослов'янських діалектах чи групах їх або в деяких позиціях виникав аналогічний голосний і на основі інших давніших звуків. Так, у східнослов'янських діалектах розвинувся [є] відповідно до південнослов'янського носового [е] у закінченні родового відмінка однини іменників ja-основи (землЪ), називного відмінка множини іменників jo-основи (конЬ) та у відповідних займенникових формах (своЪ, твоЪ, моЪ, teb — ст.-сл. зємлмі, кома, своуь, твоїл, мош, tewk); є підстави припускати, що в окремих словах [є] розвинувся з [§], що виник з [en], як-от, у слов'янському *mes€cb (ст.-сл. мЪсщь, лит. шёпио, menulis, лат. mensis), у запозиченому з германських мов іменнику penezb (ст.-сл. пЪназь, герм, phenning) 263 та ін.
По-різному розв'язується в науковій літературі перш за все^ питання про те, чи однаковою була видова в спільнослов'янській J мові голосного [є] різного походження, насамперед [ё] з [ё] та [еі/ з дифтонга [оі], [аі]. Відома^що я кожній-,сучасній слов'янській MOBiJ)ефлекси [є] не залежать від його походження. На цій підставі можна припускати, що вже в спільнослов'янській мові різниці у 3.„ЛлфтонгаJoiJ, [аі] не існувало. Такого погляду додержується більшість дослідників цього питання 264. Заперечення, що висувались проти нього, грунтувались на хистких аргументах і тому, природно, не знайшли визнання в науці. Зокрема, не поділяється сучасними вченими припущення В. Ягича про різну вимову в спільнослов'янській мові [є] з [ё], т. зв. [ё 1J, і [ё] з дифтон-га [оі], [аі], або [ё 2], яке аргументувалося тим, що задньоязикові в процесі їх палаталізації дали неоднакові рефлекси перед ними 265. Воно втрачає свою доказовість уже хоч би тому, що ці ж приголосні за першої перехідної палаталізації дали однакові відповідники перед усіма голосними переднього ряду, вимова яких була далеко не тотожна. Не переконлива і новіша гіпотеза В. В. Колесова, який вважає, що в деяких говорах давньоруської мови ще в XI ст. вимова звука [ё] розрізнялася в залежності від його походження. На її доказ висувається той аргумент, що в деяких східнослов'янських запозиченнях до карельської і фінської мов спостерігаються неоднакові відповідники голосного [є], а саме [a], [aa], [eaj і [іе] (д.-р. мЪра*-*me-— фін. maara, карел, meara; д.-р. нєдЬлш «<- *-dhe-карел. n'edal'i; хлЪвъ -<-*hle--фін. laava, карел, leava; д.-р»
