История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Наслідки регресивної асиміляції в групах пом'якшений + твердий передньоязиковий приголосний, що виникли після занепаду [ь], пам'ятки давньоруської писемності відбивають написанням ъ після літери на позначення депалаталізованого приголосного або пропуском після неї літери ь, напр.: животъныи (Є. Пан., XII, 16), передънихъ (Виг. зб., XII—XIII, 144), наслЪдъствую (Є. Пут., XIII, 54), не мирно (Cm. гр., 1229,21), свободно (23). Подібна орфографія для позначення депалаталізованих передньоязикових у цій позиції
25? Див.: Кипарский В. Г. Об отвердении согласных внутри слова,— Русское и славянское языкознание, M., 1972, с. 122,
220 в староукраїнській писемності уже звичайне явище, як-от: бортную, праведный (Р., гр. 1350, 8), ятъство (гр. 1352, 6), вЪрную, кнАзъства (гр. 1377, 24), панъствЪ (гр. 1438, 141), головинитъством (гр. 1443— 1446, 147), злочинство (КА, 1560, 98), мнозство (139), злорєченства (230), богатства (467), воєводства (АЖ, 1582, 46), благодатный, блаженствую (Зиз. Лекс., 1596, 26), изєЬстьно (50), ошуканство, богатство, убозство (І. Вел., к. XVII — п. XVIII, 65).
§ 65. Палаталізація приголосних, пов'язана із занепадом [ь]. Передньоязикові приголосні, що перед [ь] вимовлялися як напівпалатальні, після його занепаду в слабкій позиції депалаталізувались лише тоді, коли стояли безпосередньо перед твердими приголосними того ж місця творення. В абсолютному кінці слова та перед губними й задньоязиковими, а також і перед пом'якшеними передньоязиковими вони, навпаки, у зв'язку з занепадом [ь] зазнали дальшого м'якшення й розвинулись у приголосні палатальні: [сЪт'ь]-* сЪт'], [гост'ь] ->• [гост'], [маз'ь]->- [маз'], [сол'ь] ->• [сол'], т'ьма] ->• [т'ма], [суд'ьба] [суд'ба], [прос'ьба] ->• [прос'ба], кон'ьціл] ->• [кон'ціл]. Процес палаталізації напівпом'якшених пе-зедньоязикових перед колишнім [ь] у певних позиціях відбивав тенденцію в системі давньоруського консонантизму до повнішого відтворення диференційних ознак, за якими протиставляються тверді й м'які фонеми, тобто він мав фонологічне значення.
Із занепадом слабкого [ь] пов'язана також палаталізація [s] у прикметниковому суфіксі [-bsk-]. Цей суфікс у давньоруській мові міг вживатися після будь-якого приголосного твірної основи: игер'даньскыихъ (С. пат., XI, 50), плътьскыхъ (141), алексаньдрьскыи (Ізб. 1076, 248), моучєничьскою (54), роусьсш (276), ангєльска (256). Після занепаду [ь] губні приголосні, що стояли перед ним, звичайно депалаталізувалися. Староукраїнські пам'ятки досить добре відбивають наслідки цього фонетичного явища, хоч, розуміється, не послідовно: тарнавьского, рмиїювьскои (Р., гр. 1386—1418, 33), литовский (гр. 1388, 40), испрувьскому (гр. 1391, 45), кролєвским (гр. 1419, 90), києвьскии, хохлевьскии (гр. 1438, 138), литовьсксхЬ (гр. 1443—1446, 147), горюховъскую (гр. 1445, 150), молдавских (Рус., гр. 1429, 84), ливовскии (гр. 1460, 110), зємскии, чєрновскоє (113), римского (АЖ, 1583, 62), римъского (64), земъские (7), але часто трапляються й традиційні написання типу зЪмьскомъ (Р., гр. 1386—1418, 35), юрковьского (гр. 1424, 104).
Передньоязикові приголосні палаталізовану вимову перед колишнім [ь], що належав до суфікса -ьск-, в південних говорах, на основі яких сформувалася українська мова, не втратили, принаймні в більшості з них. Писемні пам'ятки старої української мови їх палаталізовану вимову передають традиційним збереженням ь після літер на позначення таких приголосних: полъдъгащьскыи (Р., гр. 1349, 3), снмтиньскии, варвариньскии (гр. 1398, 57), русьсши (гр. 1411,76), фрлзьского, покутьскую (77), землтьскиЪ (80), самборь-CKbiu (гр. 1422, 97), мильчиньскиЪ (Рус., гр. 1421, 65), володимирь-ского (гр. 1499, 63). ^ - ~
221 У групі приголосних, що після занепаду [ь] утворилася з кінцевого м'якого твірної основи і суфікса -ск-, відбувся процес прогресивної асиміляції, яка викликала пом'якшення суфіксального [s]: печерьскьіи ->¦ печер'emu ->- печер'Cfкий; коростеньскыи ->- корос-тен'скыи коростенгс'кыи; сельсши ->- сёл'скыи ->- сёл'с'кыи. За тих же умов зазнав пом'якшення також зубний [z] і, природно, артикулювався як палаталізований звук [с] у суфіксах -зк- і -цк-, що внаслідок асимілятивних процесів виникли на основі -ск-:
Палаталізовану вимову зубного в складі прикметникового суфікса -ск- (-цк-) поодинокими прикладами ще з ХП/ГЪр. засвідчують окремі давньоруські пам'ятки південно-західного походження: жречь-ськи (Є. Пут., ХНІ, 15), соцькихъ (ПВЛ, за І пат. сп. 1425, 196).
Староукраїнські пам'ятки палаталізацію суфіксального зубного, головним чином [с], Відбивають, правда, непослідовно і відносно незначною кількістю прикладів, починаючи з середини XIV ст.: ааноцькыи (Р., гр. 1349, 4), пилецькии (гр. 1368, 16), волоською (гр. 1377, 24), городєцький (гр. 1392, 46), галицький (гр. 1398, 57), гра-бовєцький, драгомирєцький, бучатьцький (гр. 1424, 106), бискупііць-кому (гр. 1445, 150), чорторизькии (гр. 1446, 152), ивницькую дорогу (гр. 1458, 167).
Депалаталізація губних приголосних у позиції перед Суфіксом -ьск- (бабьскыи баб'скыи ->- баб'с'кыи бабсгкий) завершилася внаслідок асимілятивних процесів, що відбувались в нових групах приголосних після занепаду слабкого суфіксального [ь], пізніше, ніж в інших позиціях перед колишнім слабким зредукованим переднього ряду, у всякому разі не раніше закінчення процесу палаталізації суфіксальних зубних.
