История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У писемних пам'ятках староукраїнської мови звук [u] з [1] безсумнівними прикладами засвідчується написанням літери в у дієсловах мин. часу чол. роду, починаючи ще з XV ст.: источника наводнився и всю землю покрывъ и до насъ пролишсА (Сл. о зак. и благ. 36. 1414, Ср. II, 1119). Чим далі написання в цій позиції в поширюються, а з другої половини XVII ст., поряд з написаннями л, стають звичайними: розваливьсш (Луц., XVII, 89), сіє євангеліє писавъ рабь божій діачокь Павєль Богуановичь (Єв., XVI), тогды
257 Див.: Шило Т. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра, Львів, 1957, с. 72.
^8 Див,: Шило Т. Ф. Зазнач, праця, с. 72—73.
224 Ирод розгнівався (КА, 1560, 65), кров з губы моєє в тот час текла, коли мене бив и звезавъ (АЖ, 1583, 60), учинивь, поставивъ, розка-завъ (Закарп. «Рим. діяння», XVII, Бевз., 56), вулъ блукавъ, забив вола (АПГУ, XVII, I, 78), а я его не быв, тулко при том буе (60), не хотЪвъ пуд кимъ бувъ чинить повинност (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 49), учинивъ, заблукавъ (50), важивсь, умЪв (55), позычавъ, пивь, присягавъ (56), не врадывъ, створись, доставь, заставь (59), по городахъ людямъ очи поровъ (62), служив, жывъ (186), бувъ батько да одубЪвъ (215), сало укравъ («Д. Сам., 1702), недождався (Л. Вел., 1720, 312), продавъ, збувъ, казавь, купивъ, изопхнувъ (I. Некр., 1790, 9).
У першій половині XIX ст. були поодинокі спроби передавати в українській мові нескладовий [и] з [1] літерою у, а не в, напр.: nofoxai] (Рус. Дн., 1837, 5), привід, учуд (6), шодковїЬ (8), взяр, стрЪлид (9), водки (72). Однак такі написання в українській орфографії не поширились.
§ 67. Зміна давньоруського [w] на [и], [и]. Білабіальний приголосний [w] у давньоруській мові не набув загального поширення. Його функціонування обмежувалося в ній південно-західним діалектним ареалом. Для її північних і східних говорів відповідно був характерним лабіо-дентальний [v].
Білабіальний [w] перед [ь] і [ь] зберігав свою артикуляцію, як і перед будь-яким іншим голосним. Зберіг він її й перед секундарним [о] та [е], що розвинулися з сильних [ъ] та [ь]: вопити (-<- вьпи-ти), весь (вьсь). Але занепад слабких [ъ] та [ь] спричинився до виникнення нових фонетичних умов для розвитку приголосного [w]. Він став вживатися не тільки перед голосним, а й перед приголосним та в абсолютному кінці слова, причому перед приголосним у нього було дві позиції — на початку слова й у середині після голосного. На початку слова повного злиття [w] в одному складі з наступним приголосним не відбулося, за таких умов він змінився в [и], який у давньоруських писемних пам'ятках міг передаватися літерами в або у, а в окремих із них сполучення въ, як це властиво, наприклад, орфографії Добрилового євангелій 1164 р. і деяким іншим пам'яткам південного походження; вънЬ (57 зв.), довълЪгеть (33 зв.), въметахоу (167 зв.), възыграяте см (112 зв.) 259. У такій позиції білабіальний [w] міг далі змінюватись у голосний [и], який творив самостійний склад: вьсЪхъ (-+• всЪх ->• рсЪх ->¦ ycbx (у-сЪх). Виникнення [u] на місці давнішого [w] на початку слова перед приголосним спричинилося до появи й зворотного процесу, а саме, до переходу в аналогічних умовах складового [ті] в нескладовий:
259 Пор. «Регулярне вживання ъ на місці слабкого зредукованого в позиції після в в Добриловому євангелії та деяких інших південно-руських рукописах, можливо, треба пояснити тим, що сполучення въ є в них графічним засобом позначення осоOливого звука, відмінного від в і від у, швидше всього, звука у, який виник на місці въ у позиції перед приголосним після запепаду зредукованих» (Малкова О. В. К истории редуцированных гласных ъ и ь в южных говорах древнерусского языка (по материалам рукописи 1164 г.).— Изв. АН СССР. Сер. литературы и языка, 1966, т. 25, вып. 3, с. 295).
8 9-240
225 учитирчити. У позиції після голосного перед приголосним та в абсолютному кінці слова [w] після занепаду наступного зредукованого став належати до попереднього складу, але теж повністю не злився з ним, перетворившись на голосний [и]: правьда ->• правда ->• прарда; домовь ->- домов домор.
Лабіо-дентальний [v], властивий північним і східним говорам давньоруської мови, в [и] та [и] звичайно не змінювався, оскільки його артикуляція значно відрізняється від артикуляції голосного [u], а тим більше [и]. Отже, зміна [w] в [и] й [и] належить до діалектних фонетичних процесів давньоруської мови, її ареал збігається з ареалом зміни в [и] у певних фонетичних позиціях приголосного [1].
Перехід за певних фонетичних умов приголосного [w] в голосний [у], [uj, як і зміну [и] в [и], давньоруські пам'ятки відбивають дуже рано, ще з другої половини XI ст.: прауда (Ізб. 1073, 60), оусєлєноуЯ* (9), вьгодьно (35), вьгодити (Ізб. 1076, 74), усєленаїа (С. пат., XI, 112), уписалъ (Сл. Гр. Б., XI^ 143), прЪЪхауыие (Є.*Гал. 1144, 657). Припущення, що такі й подібні їм написання запозичені безпосередньо з південнослов'янських оригіналів, тепер уже не має своїх прихильників. Воно втрачає свою доказовість хоч би з тих причин, що вони, ці написання, поіііирені в давньоруських пам'ятках з тієї території, на якій розташовані діалекти з білабіальним [w], і зовсім відсутні в пам'ятках, що походять з території говорів, яким властивий лабіо-дентальний [у]. Очевидно, сплутування літер в і у в давньоруських пам'ятках південно-зах^ідного походження в позиції перед приголосним відбивало артикуляційні властивості білабіального [w], наближення його вимови до [и], [и] в говорах, звукові риси яких фіксувалися в цих пам'ятках.
