История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
В окремих позиціях нові варіанти фонем втратили зв'язок з основним виявом цих фонем і перетворились у самостійні фонеми, як наприклад: Isl —у слові щастя [шчас'т'а] (ч-псьчастше), Itl — у словах тхір (-«- дъхорь), тхнути дьхнути) тощо. Заступлення однієї фонеми іншою відбулося в прийменниках-суфіксах з, від (ч-^сь, оть). Іноді на українському грунті та сама фонема в одних діалектах зберігалася, а в інших — трансформувалася в нову фонему, наприклад, фонему /Ь/ у слові бджола бъчела) частина українських діалектів, як і літературна мова, успадкували від давньоруської мови, а в деяких діалектах вона внаслідок асгіміля-
^ea Р. 1. Аванесов вважає, що в довгих приголосних, які виникли внаслідок асиміляції попереднім м'яким приголосним наступного Ij], реалізується по дві фонеми, другою з яких є [j]: [t*:] — [tj], [d*:] — [dj], [z':J —-Izjl і т. д. Див. його статтю «О фонологическом статусе долгих согласных в белорусском языке»»— Вопр. языкознания, 1978, N° 1, с. 81—87
231 тивних процесів заступилась фонемою /р/: тола. Разом з тим давньоруську фонему /с 7 у цьому слові зберегли ті діалекти, в яких /Ь/ заступилась фонемою /р/, і не зберегли ті, в яких фонема /Ь/ не трансформувалась у /р/; в них фонема /с7 заступилась фонемою ZdzfL
Позиційний варіант, що розвинувся після втрати зредукованого, міг набувати самостійного фонемного значення внаслідок виникнення фонологічного протиставлення основному вияву фонеми. Так, відбулося перетворення [с'] з варіанта фонеми /с7 в самостійну фонему /s7 у деяких словах, відмінність у звуковій оболонці якид стала пов'язуватись з новим їх лексичним значенням, пор., наприклад, сердешний і сердечний.
Занепад зредукованих в окремих випадках викликав скорочення фонемного складу не тільки голосних, а й приголосних у слові: сонце (ч- съльньце). Часто в одних позиціях приголосна фонема втрачалась, в інших зберігалась, як наприклад, /і/ у формах нес (-?- неслъ) — несла. В деяких позиціях фонема /1/ виступає в додатковому варіанті [у]: [зна и]. Давньоруська фонема /1/ може також заступатись фонемою /w/, що реалізується в звукові [u]: [wouk], В аналогічному позиційному варіанті виступає фонема /w/, успадкована від давньоруської мови: [идова].
Протиставлення дзвінких і глухих приголосних фонем у говорах, на основі яких сформувалась українська мова, не/ зазнаЛо серйозних змін у зв'язку з утратою зредукованих, оскільки оглушення в певних позиціях дзвінких, як і одзвінчення глухих, не набуло в них, за дуже незначним винятком, фонологічного значення.
Не внесла принципових змін у систему протиставлення твердих та м'яких фонем депалаталізація приголосних, що пов'язана з занепадом [ь], хоч позначилася на збільшенні функціонального навантаження деяких із них, а саме /z/, /s/, /d/, /t/, /п/.
Асимілятивне пом'якшення зубних, що поширилось лише на Прикметникові суфікси -ck-, -3k-, -цк-, теж істотно не вплинуло на фонемні відношення між твердими й м'якими приголосними, оскільки таке пом'якшення було зв'язане певною, точно визначеною в слові позицією.
§ 70. Історія звука [ё]. В останній період розвитку давньоруської мови в ній, крім фонетичних змін, пов'язаних з утратою зредукованих, відбулося чимало й інших перетворень, зовсім не залежних від цього процесу. Більшість з них не набула загального для східнослов'янської мовної території виявлення, а характеризувалася діалектними особливостями, що потім стали виступати як специфічні риси окремих східнослов'янських мов, які в той час уже
(Інтенсивно формувалися. У складі давньоруського вокалізму пізнішої доби до важливіших звукових змін, не пов'язаних з історією зредукованих, можна віднести еволюцію [є], рефлекси якого по-різному відклалися в українській7]йайськІїН б Diop усь кГи ~мо в а х.
Східнослов'янські діалекти успадкували [є] від спільнослов'янської мови, в якій він, як уже згадувалося, розвинувся з двох зву-
232 нових джерел: з [еіта з дифтонга [оі] JajJ в цррцесійого монофтонгізації. Визначити артикуляційно-акустичну природу [є] дуже важко/ тому погляди вчених у цьому питанні часто розходяться. Ускладнюється проблема звучання [є] ще й тим, що в окремих східнослов'янських діалектах чи групах їх або в деяких позиціях виникав аналогічний голосний і на основі інших давніших звуків. Так, у східнослов'янських діалектах розвинувся [є] відповідно до південнослов'янського носового [е] у закінченні родового відмінка однини іменників ja-основи (землЬ), називного відмінка множини іменників jo-основи (конЬ) та у відповідних займенникових формах (своЪ, твоЪ, моЪ, t€b — ст.-сл. зємлм, конуь, свопа, твоук, мош, t€fa); є підстави припускати, що в окремих словах [є] розвинувся з [?], що виник 3 [en], як-от, у слов'янському *meS€cb (ст.-сл. мЬсщь, лит. шёпио, menulis, лат. mensis), у запозиченому з германських мов іменнику penezb (ст.-сл. пЬнлзь, герм, phenning) 263 та ін.
По-різному розв'язується в науковій літературі перш за Bce* питання про те, чи однаковою була вимова в спільнослов'янській мові голосного [є] різного походження, насамперед [є] з [ё] та [ejj з дифтонга [оі], [аі]. Відодеа^що я кожній-^сучасній слов'янській мовґрефлекси [є] не залежать від його походження. На цій підставі можна припускати, що вже в спільнослов'янській мові різниці у вимовіJoi], [аі] не^снувало. Такого погляду додержується більшість дослідників цього питання 264. Заперечення, що висувались проти нього, грунтувались на хистких аргументах і трму, природно, не знайшли визнання в науці. Зокрема, не поділяється сучасними вченими припущення В. Ягича про різну вимову в спільнослов'янській мові [є] з [ё], т. зв. [ё 1J, і [ё] з дифтонга [оі], [аі], або [є 2], яке аргументувалося тим, що задньоязикові в процесі їх палаталізації дали неоднакові рефлекси передними 265. Воно втрачає свою доказовість уже хоч би тому, що ці ж приголосні за першої перехідної палаталізації дали однакові відповідники перед усіма голосними переднього ряду, вимова яких була далеко не тотожна. Не переконлива і новіша гіпотеза В. В. Колесова, який вважає, що в деяких говорах давньоруської мови ще в XI ст. вимова звука [ё] розрізнялася в залежності від його походження. На її доказ висувається той аргумент, що в деяких східнослов'янських запозиченнях до карельської і фінської мов спостерігаються неоднакові відповідники голосного fe], а саме [a], [aa], [ea] і [іе] (д.-р. Mbpa+-*те- — фін. maara, карел, meara; д.-р. нєдЬлю +- *-dhe-карел. n'edal'i; хлЪвъ <-*Ыё--фін. laava, карёл. leava; д.-р»
