Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 110

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 104 105 106 107 108 109 < 110 > 111 112 113 114 115 116 .. 196 >> Следующая


Звук [j], що його асимілював попередній приголосний, виступав звичайно у функції іменникового суфікса і лише зрідка дієслівного (ллю, лляти, налляти і т. ін.). В українських діалектах поширена також вимова слова з'їсти як з'з'істи [з'їісти], що відбиває асимілятивну зміну в групі приголосний + [j] на межі префікса і кореня, якій передувала регресивна асиміляція, що викликала повну палаталізацію [z]. Проте це поодинокий випадок асиміляції [j] у такій позиції. Не виключена тут і дія аналогії. Пор. лляний із

' 241 Наслідки асиміляції приголосним [r'] наступного [j] досить часто засвідчує українська періодична преса початку XX ст.: довірря, зневірря, недовірря, повірря, матіррю (Див.: Жовтобрюх М. А. Мова української періодичної преси. K., 1970, с. 86.)

242 Пор.: Андреева JI. К. К истории новых сочетаний согласных с j в восточнославянских языках.— Вопросы фонетики, словообразования, лексики русского языка и методики его преподавания, вып. 1. Пермь, 1964, с. 18.

243 Див.: Котков С. Я. Южновеликорусское наречие в XVII столетии (Фонетика и морфология). M., 1963, с. 140.

244 Див.: Карский E. Ф. Белорусы, вып. 1, с. 299—300.

245 Див.: Андреева JI. К. Новые сочетания согласных с j в восточнославянских языках, с. 70.

213 льняний. Звичайно внаслідок регресивної асиміляції палаталізація приголосного, що належить до префікса, перед [j] незначна і непослідовна, в такій позиції він може й повністю зберігати свою тверду вимову. Цим пояснюється, що на межі префікса і кореня зовсім відсутня асиміляція в групах [dj], а в більшості слів — також і в [zj]: під'їхати, під'їсти, з'їхати, з'їзд.

У південно-західних говорах української мови досцть рано відбулося стягнення подовжених приголосних, що постали внаслідок асиміляції звука [j]: жите, питане. Але на початку слова вони зберігаються: ллєш, лляти, діал. ззісти, ззіжа (Ж., І, 299). Можливо, що це зумовлене енергійнішою вимовою звуків на початку слова, ніж у кінці 246. Територія стягнення подовжених приголосних в основному збігається з територією оглушення кінцевих дзвінких в ук* раїнських говорах, що теж може свідчити рачкористь такого припущення. Погляд, за яким у південно-західних говорах української мови подовження інтервокального приголосного ніколи не було, а що в них після занепаду зредукованого в позиції перед [j] сталося спрощення груп приголосних внаслідок випадіння чи повного злиття [j] з попереднім приголосним 247, видається не обгрунтованим, оскільки не можливо, за цим поглядом, пояснити, чому в названих говорах, що мали всі умови для асиміляції [j] попереднім палаталізованим приголосним, така асиміляція не відбулася, хоч на початку слова (лляти) вона мала місце.

Процес асиміляції [j] попереднім м'яким приголосним розпочався, очевидно, з другої половини XII — першої половини XIII ct., тобто в найближчий період після занепаду зредукованих.

§ 63. Дисиміляція приголосних. Дисиміляція в нових групах приголосних належить до непоширених явищ у давньоруській мові. Вона відбувалася в звукосполученнях [kt] із [kbt], [et] із [cbt] та [сп] із [сьп].

Звукосполучення [kt], що складається з двох проривних приголосних, було, звичайно, важким для вимови, тому в ньому перший з цих приголосних втратив перепону, що утворювалась при його артикуляції на шляху видихуваного струменя повітря, і змінився таким чином на приголосний фрикативний: [kbt] ->• [kt] [xt]. Другий приголосний, що перебував у сильній позиції, перед голосним, зберіг свою проривну артикуляцію. Отже, проривна властивість, спільна для артикуляції обох приголосних цієї групи, внаслідок дисиміляції втратилася.

Така дисиміляція відбилася у слові кьто: кьто кто хто. Староукраїнські писемні пам'ятки її досить широко засвідчують, починаючи з XIV ст.: хто (Є. Пол., 1307), а на моє слрво хто одсту-пить (П., гр. 1302, 19), хто кого познваєть (ВС, 1347; АЗР, І, 4), хто коли їєго купилъ (Р., гр. 1378, 26), хто коли єго оуслышить

248 Див.: Андреева Л. /С. Новые сочетания согласных с j в восточнославянских языках. Автореф. канд. дис. M., 1963, с. 8.

Ш Див,: Німчук В> Ba Зазнач, праця, с. 144—145.

214 (Гр. 1424, 104), а хто ca имєт оуступат (гр. 1427, 108), хто на нь возрить (гр. 1433, 118), хотЪл хто (гр. 1437, 136), хто коли на сесь нашь листъ оусмотрить (гр. 1443, 144), нихто ему того не заборонял (АЖ, 1583, 64), хто (Грам. 1643, 19 зв.) та ін. Той факт, що вже в XIV ст. написання хто трапляється досить часто, дає підставу вважати вірогідним, що дисиміляція приголосних у групі [kt] відбулася значно раніше, тобто зараз же після занепаду зредукованих, певно, ще в другій половині XII ст.— на початку XIII ст. Засвідчують її наслідки й староросійські та старобілоруські пам'ятки, наприклад, рос. а хто моихъ бон\ръ иметь служити; хто са будеть оу тыхъ людии женилъ (гр. Симеона Гордого, 1353, Xp., І, 69), хто на комъ иметь ссуднаго серебра (Пек. суд. гр. кін. XIV— поч. XV ст.; Ср., III, 1414); блр. хто, нихто (JIA, XV, 88; Є. Тяп., 1580, 4) та ін.

Отже, вимову хто успадкували всі східнослов'янські мови. В українській і білоруській вона стала загальною нормою, а в російській — під впливом форм непрямих відмінків цього ж займенника (кого, кому і т* д.) поширилась вимова /сто. В російській літературні^ мові на витіснення [х] звуком [к] могла впливати, звичайної й традиційна орфографія. - '
Предыдущая << 1 .. 104 105 106 107 108 109 < 110 > 111 112 113 114 115 116 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed