Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Спочатку дихання здійснювалось через усю поверхню тіла або через кишкову трубку. Пізніше з шкіри й кишкової трубки диференціювались різні, надзвичайно складні органи дихання.
У нижчих комах газообмін відбувається переважно через шкіру. У вищих представників цієї групи з'являється спеціалізована дихальна система — трахейна. Трахейна система через систему складної сітки трахейних гілок, що пронизують усе тіло, безпосередньо забезпечує киснем клітини й тканини (бджоли, таргани). Це система ектодермального походження.
Спеціальними пристосуваннями комах для дихання у воді є «фізичні зябра». Під ними розуміють зовнішні запаси повітря, які розміщені у водяних комах під надкрильцями (плавунці) або на черевній поверхні тіла. Ці запаси повітря утримуються завдяки особливій гідрофобній поверхні тіла і волосяним гребінцям.
З виникненням порожнини глотки у водяних тварин утворились зяброві щілини, в стінках яких густою сіткою розмістились кровоносні судини. У ланцетника органи дихання представлені зябровим апаратом.
У круглоротих (мінога) у зябрових щілинах розвиваються зяброві мішки ектодермального походження. Внутрішня поверхня зябрових мішків утворює численні складки слизової оболонки, в яких розміщена густа сітка капілярів. Кожний зябровий мішок (всього їх 7 пар) відкривається назовні самостійним отвором.
Дещо ускладнюється зябровий апарат у селахій (акула, у яких пять пар зябрових щілин, проте між останніми розміщуються хрящові зяброві дуги. До зябрових дуг прикріплюються шкірні міжзяброві перетинки. На кожному боці перетинки розміщені численні пластинчасті зяброві пелюстки.
Кількість зябер (до 4) зменшується у кісткових риб. Хоча для риб характерним є зяброве дихання, проте у певних видів воно доповнюється шкірним і кишковим диханням. Так, у деяких видів в'юнів, які проковтують повітря для кишкового дихання, стінка кишок у певних місцях біля шару епітеліальних клітин має надзвичайно густу сітку капілярів. У цих місцях не розвиваються ворсинки і виключається функція всмоктування, а відбувається газообмін. Для в'юнів характерне й шкірне дихання (до 80 %) у разі виключення зябрового дихання.
Незважаючи на те що плавальний міхур пов'язаний в основному з рефлекторною регуляцією координації рухів риби, він є ще додатковим органом дихання. При цьому риб поділяють на відкритоміхурових і закритоміхуро-вих. У відкритоміхурових риб (форель) плавальний міхур з допомогою протоки з'єднується із стравоходом або шлунком. При цьому під час проковтування повітря кисень надходить у міхур. У стінці міхура закритоміхурових риб (живородні риби) є «червоне тіло», яке є газовидільною залозою, що сек-ретує гази в міхур.
292
АПАРАТ ДИХАННЯ
В умовах повітряного середовища з'являються легені (рис. 6.1). Так, у амфібій у дихальну систему входять провідні шляхи повітря і легені. Гортанна щілина, яка відмежована від ротової порожнини кількома хрящами, веде в невелику порожнину — гортань. Гортанна щілина може відкриватися й закриватися за допомогою спеціальних дорсальних м'язів. На внутрішній поверхні черпакуватих хрящів розміщені голосові зв'язки, під час поливання яких виникають звуки (квакання), що підсилюються резонаторами. Два невеликих отвори в порожнині гортані ведуть безпосередньо в парні легені. Легені розміщені збоку від серця і являють собою тонкостінні мішки, зовні ніздрюваті. Така будова зумовлена невеликими виростами (септами) на внутрішній поверхні стінки легень. Надходження повітря в легені зумовлюється не зміною об'єму грудної клітки, а ритмічним підійманням і опусканням дна ротової порожнини. Проте значення шкіри у амфібій для дихання велике: поверхня шкіри більша від поверхні легень (2 : 3), тоді як у ссавців поверхня легень у 50—100 разів більша від поверхні шкіри.
Шкіра як орган дихання особливо велике значення має в період збільшення потреби в кисні. Так, у самців волосатої жаби (рис. 6.2) в період статевої активності дихальна поверхня шкіри різко збільшується — утворюються особливі тонкі виступи на шкірі у вигляді численних волосоподібних сосочків.
Дихальна система рептилій починається ніздрями. Повітря через носовий хід і хоани надходить у ротову порожнину. В глибині ротової порожнини розміщена гортань, яка складається з трьох хрящів. Трахея являє собою довгу трубку, в стінці якої знаходяться хрящі. Трахея ділиться на два коротких бронхи. Легені — тонкостінні порожнисті мішки, внутрішні стінки яких губчасті. Акт дихання відбувається розширенням і стисненням грудної клітки. Отже, органи дихання рептилій подібні до органів дихання птахів і ссавців.
Рис. 6.1. Схема будови легень:
А — протеї; Б— саламандри; В— ящірки; Г— черепахи; 1 — трахея; 2— бронх
293
Розділ 6
Виникнення носової порожнини пов'язують не з функцією дихання, а з органами нюху. Вже у безхребетних організмів (поліпів) на передньому кінці голови є ямки, в яких знаходяться первинночутливі клітини (аурикулярні органи). Проте чітко виражені головні нюхові ямки у пер-винноротих у вигляді черепашкоподібних заглиблень, розміщених по боках голови. Епітелій заглиблень має чутливі, залозисті й миготливі клітини, останні створюють вир води, спрямовуючи її в ямку. В подальшому ямки поглиблювались і видовжувались, утворюючи дві борозни (акула), закривались, формуючи короткий чи довгий канал з вхідним і вихідним отворами (кісткові риби). Передні кінці борозен протягуються вперед і вниз ближче до входу в ротову порожнину і, зростаючись, утворюють прототип зовнішнього носа з двома ніздрями. Задні кінці борозен відкриваються в ротову порожнину через первинні хоани (дводишні риби). Під час дихання повітрям нюхові борозни залишаються і їх вхідні отвори — ніздрі ведуть у примітивну носову порожнину, де міститься орган нюху, а вихідні отвори ще відкриваються в первинні хоани (амфібії). Лише у крокодилів з'являється вторинне кісткове піднебіння і утворюються вторинні хоани, які характерні також для птахів і ссавців.
