Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Пряма кишка — intestinum rectum (рис. 5.26) — це короткий кінцевий відділ товстої кишки. Лежить під крижовою кісткою та першими хвостовими хребцями і закінчується відхідником — anus. Підвішена на короткій брижі. її початкова частина вкрита серозною оболонкою, а кінцева — адвентицією, що з'єднує пряму кишку з прилеглими органами. Слизова оболонка прямої кишки в кінцевій частині вистелена багатошаровим плоским епітелієм і, переходячи на стінки ануса, утворює поздовжні складки. В слизовій оболон-
289
Розділ 5
ці містяться численні слизові залози, що виділяють велику кількість слизу. В підслизовому шарі є багато венозних сплетень.
Пряма кишка й відхідник прикріплюються м'язами і зв'язками до перших хвостових хребців і кісток таза (прямо-кишково-хвостовий м'яз, м'яз — підіймач відхідника, підвішуюча зв'язка відхідника).
У тазовій порожнині пряма кишка дещо розширюється і утворює ампулу прямої кишки — ampulla recti, яка слабко розвинута у великої рогатої худоби.
Відхідниковий (анальний) канал — canalis analis — пристосований для затримання калових мас. Він утворений коловим шкірно-м'язовим валиком і відхідниковим отвором. Шкіра відхідника не має волосся, на ній багато потових і сальних залоз. Вона звернена в середину відхідника і утворює шкірну зону — zona cutanea, яка переходить у слизову оболонку проміжної зони — zona intermedia 6. Остання вистелена багатошаровим плоским епітелієм, не містить залоз і відділена від шкірної зони відхідниково-шкірною лінією — linea anocutanea 5, а від слизової оболонки прямої кишки — відхід-
Рис. 5.26. Пряма кишка і відхідник собаки:
1 — intestinum rectum; 2 — m. sphincter ani externus; 3— tunica mucosa; 4— zona cutanea; 5 — linea anocutanea; 6 — zona intermedia (zona columnaris ani); 7 — linea anorectalis; 8 — gll. anales; 9— sinus analis
никово-ректальною лінією — linea anorectalis 7 На проміжній зоні виділяється стовпчаста зона відхідника — zona columnaris ani — з поздовжніми складками.
Відхідник має два стискачі: внутрішній — m. sphincter ani internus — з непосмугованої м'язової тканини — і зовнішній — m. sphincter ani externus — з посмугованої м'язової тканини.
У великої рогатої худоби м'язова оболонка прямої кишки товща, ніж у попередніх відділах, і має кілька кільцевих перехватів, що слід враховувати під час обстеження корови (ректально) на тільність. Стовпчастої зони немає.
У коня відхідник втулкоподібно виділяється каудально на 3—4 см. Стовпчастої зони немає.
У свині відхідник розміщений на рівні 3—4-го хвостового хребця.
У собаки в шкірній зоні відкриваються численні отвори залоз відхідника — gll. anales 8. На латеральній стінці відхідника розміщена відхідникова пазуха — sinus analis 9. В останню відкриваються отвори привідхідникових залоз — gll. paranalis, які виділяють темно-сіру рідину з неприємним запахом.
Нерви: n. pudendus, nn. pelvini.
Судини: a. mesenterica caudalis, a. rectalis cranialis et caudalis.
Розділ 6
<$> Розвиток органів
дихання
<$> Ніс іносова порожнина
<$> Гортань
<$> Трахея
<$> Легені
АПАРАТ ДИХАННЯ
Апарат дихання — apparatus respiratorius — виконує багато функцій: здійснює газообмін організму із зовнішнім середовищем, тобто бере участь в обміні речовин; є голосовим апаратом; у носовій порожнині знаходиться орган нюху; через легені випаровується з організму вода; утримує речовину сурфактант, що сприяє проникненню повітря в дихальні шляхи; легені виділяють імуноглобулін А, який виконує захисну функцію; в альвеолах відбуваються зміни деяких вазоактивних речовин. Основна функція апарату дихання — здійснення обміну газів між зовнішнім середовищем і кров'ю. Завдяки контакту крові з повітрям між ними відбувається газообмін (дифузія газів) крізь тонку ен-дотеліальну стінку — венозна кров віддає вуглекислий газ (кінцевий продукт окисних процесів у тканинах) і одночасно збагачується киснем, який використовується в тканинах для внутрішнього газообміну.
Інтенсивність дихання залежить від розміру тварин: чим менша тварина, тим відносно більша дихальна поверхня легень. Дихальна поверхня легень на 1 г маси тіла становить: у коня — 11 см2, у кози — 21, у кішки — 28, у щура — 35, у миші — 54, у людини — 7 см2.
Апарат дихання неможливо розглядати без тісного зв'язку з нервовою системою, яка зумовлює ритмічну роботу окремих органів дихання. Не менш тісний функціональний зв'язок апарату дихання з локомоторним апаратом, що створює необхідні умови для надходження в легені повітря.
<$> розвиток органів дихання
У процесі історичного розвитку органи дихання пройшли надзвичайно складний шлях. Напевно, первинні організми не мали спеціальних органів дихання. Газообмін у них відбувався безпосередньо через поверхню кожної клітини. В умовах водного середовища газообмін здійснювався шляхом дифузії.
291
Розділ 6
У багатьох безхребетних тварин (губки, кишковопорожнинні, плоскі черв'яки) обмін газів здійснюється через усю поверхню тіла шляхом дифузії. Чинниками, що поліпшують обмін газів, є або ритмічні рухи тварин загалом, або ритмічні рухи війок, що вкривають тіло. Специфічні дихальні рухи — ритмічні рухи певних ділянок тіла, що не стосуються загальної локомоції тварин і тісно пов'язані з обміном газів, вперше з'являються у кільчастих черв'яків (п'явки, поліхети).
