Анатомія свійських тварин - Рудик С. К.
ISBN 966-95661-5-0
Скачать (прямая ссылка):
Порожня кишка прилягає до черевної стінки, її довжина — 2—7 м, формує велику кількість петель. З вентральної поверхні кишка прикрита більшим сальником. Клубова кишка в ділянці 1—2-го поперекового хребця піднімається дорсально і відкривається сосочком на межі сліпої й ободової кишок. Пейєрові бляшки (11—25) округлої і овальної форми, до 3,5 мм завдовжки. У клубовій кишці молодих тварин їх довжина сягає 100—400 мм.
Нерви: n. vagus, n. splanchnicus major. Судини: a. celiaca, a. mesenterica cranialis.
O Застійні залози
Печінка — hepar (рис. 5.23) — надзвичайно великий своєрідний паренхіматозний орган буро-червоного кольору. Печінка виробляє і виділяє жовч, яка сприяє перетравленню жирів. У м'ясоїдних вона розвинута сильніше, ніж у травоїдних. Жовч утворюється в печінці постійно, проте виділяється періодично. За добу у коня і великих жуйних виділяється близько 6 л, у собаки — 300 мл жовчі. Крім участі в процесі травлення печінка виконує цілу низку життєво необхідний функцій: 1) відіграє захисну роль і знешкоджує отруйні речовини, які заносяться кров'ю з кишок; 2) є депо тваринного крохмалю (глікогену); 3) бере участь в обміні білків, утворенні сечовини; 4) виконує кровотворну функцію у плода; 5) відіграє важливу роль у теплорегуляції організму завдяки інтенсивним обмінним процесам у ній; 6) є депо крові (до 20 %) тощо.
281
Розділ 55
Печінка — це щільний, сплющеної форми орган, з гострими нижнім і бічними краями. Краї печінки внизу розсічені на частини (частки). Отже, печінка є частковим органом.
На печінці розрізняють опуклу діафрагмальну — facies diaphragmatica — і ввігнуту нутрощеву — facies visceralis — поверхні. Остання звернена до кишок і шлунка. Приблизно у центрі її є ворота печінки — porta hepatis, місце, куди входять судини, нерви і звідки виходить печінкова протока.
Дорсальний край (цив. рис. 5.23, 9) — margo dorsalis — тупий, по ньому проходить, зростаючись із печінкою, каудальна порожниста вена 15, в яку відкриваються печінкові вени. Ліворуч від вени знаходиться стравохідне втиснення 19— impressio оesophagea. Правий, лівий і вентральний краї 10— margo dexter, sinister et ventralis — гострі. Печінка по вентральному гострому краю міжчастковими вирізками — incisurae interlobares — ділиться на частки. На печінці розрізняють чотири частки: праву— lobus hepatis dexter 4, 5,
Рис. 5.23. Печінка:
А — коня; Б— собаки; В— великої рогатої худоби; Г— свині; 1 — lobus hepatis sinister (lateralis); 2— lobus hepatis sinister (medialis); 3— lobus hepatis quadratus; 4— lobus hepatis dexter (medialis); 5— lobus hepatis dexter (lateralis); 6 — lobus hepatis caudatus; 7 — proc. caudatus hepatis; 8 — proc. papillaris hepatis; 9 — margo dorsalis; 10 — margo acutus; 11 — vesica fellea; 12 — ductus choledochus; 13 — ductus cysticus; 14 — v. portae; 15 — v. cava caudalis; 16 — ductus hepaticus communis; 17 — impressio renalis; 18 — lig. teres hepatis; 19— impressio oesophagea; 20— lig. triangulare sinister et dexter; 21— a. hepatica
282
нутрощі
ліву — lobus hepatis sinister 1, 2, квадратну — lobus hepatis quadratus 3 — і хвостату — lobus hepatis caudatus 6. Розміщення і межі часток краще розглядати з нутрощевої поверхні. На правій частці печінки розміщується жовчний міхур — vesica fellae 11. Між жовчним міхуром і круглою зв'язкою — lg. teres hepatis 18— або вирізкою лежить квадратна частка. Остання відділяється від хвостатої частки воротами печінки, в центрі яких знаходиться ворітна вена — v. portae 14. Решту печінки займає ліва частка.
На печінці розрізняють круглу зв'язку (залишок пупкової вени плода), яка на діафрагмальній поверхні печінки переходить у серпоподібну зв'язку — lig. falciforme hepatis. Остання входить до складу вінцевої зв'язки печінки — lig. coronarium hepatis. Вінцева зв'язка утримує печінку на діафрагмі і по боках переходить у праву й ліву трикутні зв'язки — lig. triangulare dextrum et sinistrum 20. Крім того, печінка зв'язками з'єднується з правою ниркою (lig. hepatorenale), шлунком (lig. hepatogastricum), дванадцятипалою кишкою (lig. hepatoduodenale).
Печінка побудована за типом паренхіматозного органа. Зовні вона вкрита нутрощевим листком очеревини. Під мезотелієм очеревини знаходиться її сполучнотканинна основа, яка являє собою єдине ціле з дуже тонкою капсулою печінки. Від капсули, особливо в ділянці воріт, сполучна тканина проникає з судинами в товщу печінки і тут формує її сполучнотканинний каркас, заповнений паренхімою. Паренхіма складається з печінкових клітин, що формують печінкові часточки, головним елементом яких є печінкові клітини й печінкові капіляри. Печінкові клітини багатогранні і однією своєю поверхнею дотикаються до синусоїдних капілярів, другою прилягають до сусідніх парехніматозних клітин, а третьою утворюють жовчні щілини між стінками клітин. Жовч, яка виділяється печінковими клітинами, надходить у щілини (капіляри), що об'єднуються в більші праву й ліву печінкові протоки — ductus hepaticus dexter et sinister. Останні зливаються в загальну печінкову протоку — ductus hepaticus communis 16, яка виходить з воріт печінки і спрямовується до дванадцятипалої кишки або за наявності жовчного міхура сполучається з міхуровою протокою — ductus cysticus 13 — і продовжується вже як жовчна протока — ductus choledochus 12. Кінцева частина жовчної (або печінкової) протоки містить оддіїв стискач — sрhincter Oddi.
