История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
332 псл. *с1утъ — укр. дим, с.-х. дйм, словен. dim, ч. dym, лит-dumai, лат. fumus, д.-інд. dhumah;
псл. *vydra — укр. вид pa, с.-х. видра, словен. vidra, лит. Odra, д.-інд. udrah «водяна тварина»;*
псл. *griva — укр. грива, с.-х. грйва, словен. griva, ч. hriva, д.-інд. griva «потилиця,' загривок».
Лише в окремих випадках старі довгі монофтонги виявляють інтонацію циркумфлекса, напр.;
псл. *sym> — укр.'дои, с.-х. сйну словен. sTn, ч. syn, пор. лит. su nils, д.-інд. sunuh;
псл. *dare> — укр. дар, с.-х. дар, словен. dar, ч. dar, пор. лат. donum, гр. 6(opov;
псл. *zverb — укр. звір,с.-х,звір, словен. zver, ч. zver, пор. лит. zveris, гр. d-^p;
ПСЛ. *Z?Vb— укр. живййу с.-х. жйв, словен. zTv, ч. zivy, пор. лит. gyvas, лат. vlvus, д.»інд. jivah. Циркумфлексова інтонація на довгих монофтонгах, як встановив А. Мейє виникла замість аку* тової в словах з рухомим наголосом.
Таким чином, розподіл праслов'янських акутової і циркумфлексової інтонацій був тісно пов'язаний із індоєвропейською часокількістю і походженням відповідного складу, на що вказавше Ф. де Соссюр Склади зі старим довгим монофтонгом, як правило, мали акутову інтонацію, а склади з дифтонгом чи дифтонгічною сполукою могли мати і циркумфлексову, і акутову інтонацію. Акутова інтонація була властива передусім тим дифтонгам та дифтонгічним сполукам, після яких зник індоєвропейський зредукований э, напр.:
псл. *korva з *korava, пор, гр. хєраб? «рогатий»; псл. *solma з *ко1этэ, пор. гр. xatac|ioc: «стебло, соломина, солома»;
псл. *berza з *bher9gia, пор. д.-в.-н. birihha «береза»; псл, *6rdlo з *агэс!Ыо-, пор. гр. 'apoxpov «плуг»; псл. *ormo з *агэто-, пор. авест. агэта- «рука, плече», д.-в.-н. агат «рука»;
псл. *#ь (або *<?ty) з *an9t-, пор. лат. anas, род. anatis «качка», д.-в.-н. anut «качка»; псл. *z§tb з *gerat-;
псл. *sito з *seiato-, пор. лит. sijoti «просівати». Вважається, що акутова інтонація була властива також дифтонгам і дифтонгічним сполукам з першим довгим елементом (наприклад, псл. *vorna виводиться з *vorna, псл. *1іра з *1еіра, псл. *рёпа з *(s)poina).
1 Див.: Мейе Aa О некоторых аномалиях ударения в славянских именах.— Рус. филол. вест., т. 47—48, 1902, с. 193—200,
2 Див.: Ф. де Соссюр. К вопросу о литовской акцентуации.— В кнл Труды по языкознанию. M., 1977, с. 600 і далі.
333 Крім первісно довгих голосних, дифтонгів і дифтонгічних сполук, у праслов'янській мові існували первісно короткі голосні о, е, ъ, ь, які могли мати короткісну інтонацію (позначається знаком л): -лобъ, vozb, medb, vecerb, oko, nebo, pero, selo, stbblo тощо. Короткісна інтонація якісно нагадувала циркумфлексову.
§ 2. Довгий час дослідники праслов'янського наголосу вважали, що інтонації характеризували не тільки наголошений, але й нена-голошені склади в слові. Усі закони та положення класичної акцентології грунтуються саме на такому розумінні праслов'янських інтонацій (як приналежності і ненаголошених складів). Основним законом класичної акцентології є, безперечно, закон Фортунатова — деСоссюра, встановлений російським і швейцарським мовознавцями незалежно один від одного (Ф. де Соссюр сформулював його лише стосовно литовської мови). За цим законом наголос з циркумфлек-сованого або короткісного складу переміщався на Hacty^HHfl склад, якщо цей останній був акутованим. Наприклад, в іменниках а-ос-нов vera, vydra, griva обидва склади (перший склад наголошений) були акутованими, тому переміщення наголосу на наступний склад тут не відбулося (пор. укр. віра, видра, грйва), але в іменниках *borda, rgka, gora перший склад (наголошений) був циркумфлексо-ваним або короткісним (пор. форми знахідного відмінка однини — укр. бороду, руку, гору, с.-х. браду, руку, гору), тому тут внаслідок дії закону Фортунатова — де Соссюра відбулося переміщення наголосу з першого складу на наступний акутований (пор. укр. борода, рут, гора).
У нових дослідженнях з акцентології дія закону Фортунатова — де Соссюра на слов'янському грунті заперечується 3. Цей закон не діяв в усіх тих випадках, коли після наголошеного циркумфлек-сованого або короткісного складу мав місце акутований склад. З другого боку, наголос часто переміщався на кінцевий склад, що не був акутованим. Дослідники змушені були пояснювати такі явища граматичною аналогією, висувати припущення про вторинну акутованість або циркумфлексованість того чи іншого закінчення.
Ф. Седлачек замість закону Фортунатова — де Соссюра висунув обернений закон: якщо закінчення мало циркумфлексовий наголос, то в балто-слов'янській мові він перейшов на початковий склад слова, який внаслідок цього отримав також циркумфлексову інтонацію 4.
3 Див.: Stang Ch. S. Slavonicaccentuation. Oslo, 1957, p. 15—20; Дыбо В. А. О реконструкции ударения в праславянском глаголе.— Вопросы славянского языкознания, вып. 6. M., 1962, с. 6—7; Иллйч-Свитыч В. М. Именная акцентуация в балтийском и славянском. M., 1963, с. 94—95; Колесов В. В. История русского ударения, 1. JI., 1972, с. 59—61. Ще раніше з запереченням дії цього закону на слов'янському грунті виступив Є. Курилович (Ktirylowicz J. Le probleme des intonations balto-slaves.— Rocznik slawistyczny, t. 10, 1931, 5. 75—80).
