История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У зв'язку з цим стають зрозумілими і численні факти штокав-ського протиставлення типу pokion : zaklon « *zaklon,b), kamen : jelen « *jelenb),topot : zivot (< *гіуоЬ>),для яких сформульовано загальний закон: перед ъ, ь, що зникають, довгота виникає лише в первісно ненаголошеному складі . У випадках типу zaklonb, jelenb, zivotb, як і в випадках типу са$ъ, bratb, голосні перед ъ, ь не подовжилися тому, що перебували під фонологічним наголосом, невід'ємною ознакою якого буда короткість.
На кінець IX ст. зредуковані голосні в слабкій позиції вже настільки ослабилися, що далі неспроможні були нести наголос (коротку акутову інтонацію). У зв'язку з цим наголос перемістився із зредукованого голосного на попередній склад. Якщо попередній склад був коротким, тут виникала коротка акутова інтонація 30: voli ->• volb, bobi ЬоЬъ, konji ->• konjb, dvori ->¦ dvorb, snopi snopb, ko§b-*-kosb тощо. Якщо попередній склад був довгим, наголос переміщався на другу (ближчу) мору довготи і внаслідок цього виникала нова інтонація — новоакутова (~): blki —Ьікь, kljuci — kljucb, kralji, — kraljb тощо.
Новоакутова інтонація, що виникла на прасербському грунті внаслідок переміщення наголосу із зредукованого голосного на попередню довготу, мала висхідно-спадний характер, як і колишня акутова. Вона являла собою довгий варіант короткої акутової інтонації і, як і коротка акутова інтоцація, була фонологічним наголосом слова.
Проте новоакутова інтонація в прасербській мові виникала не тільки тоді, коли наголос із зредукованого голосного переміщався на попередню довготу, але й у тих випадках, коли голосний з короткою акутовою інтонацією ставав довгим під впливом інших форм з довготою і наголосом на наступному складі (не наголос переносився на переднаголошену довготу, а на наголошений склад з короткою акутовою інтонацією переносилася з інших форм перед-наголошена довгота): mlatisb (але mlatiti) тІаШь, susisb (але susiti) susISb, straza (але straziti)-^ straza, su§a (але su§iti) susa тощо.
Новоакутова інтонація виникала і в ряді інших випадків, коли голосний з короткою акутовою інтонацією стазав довгим 31.
На грунті окремих сербохорватських говорів прасербські інтонації зазнали значної видозміни. У чакавських говорах коротка акутова інтонація з часом втратила свій спадний тон і почала ха-
29 Див.: Курилович Ef О некоторых фикциях сравнительного языкознания,— Вопр. языкознания, 1962, JSTs Ir с. 34.
80 Див.: БелиН Л. О чакавско]' ochobhoj' акцентуации, с, 5.
91 Див.х Там же, с. 4.
342 рактеризуватися лише іктуеом. Це ж саме сталося ї з короткою спадною інтонацією.
У зв'язку з тим, що короткі інтонації в чакавських говорах трансформувалися в динамічний наголос, довгі інтонації (спадна і новоакутова) теж набули динамічного характеру, оскільки в їх основі лежали відповідні короткі інтонації. Довга спадна інтонація трансформувалася в спадний наголос (інтонаційно оформлену довготу з'динамічним наголосом на першій морі), яка артикуляційно вже не залежала від паузи і могла займати будь-яке місце в слові. Ho-воакуіова інтонація трансформувалася в чакавський висхідний наголос (інтонаційно оформлену довготу з динамічним наголосом на другій морі).
У штокавських говорах, які лягли в основу сербохорватської літературної мови, спадна інтонація (довга і коротка) до цього часу зберігає свою прасербську (праслов'янську) природу: Характеризується поступовим спадом тону, може знаходитися лише на початковому складі слова. Коротка акутова інтонація за своєю природою з часом злилася з короткою спадною за. Коротка акутова інтонація початкового складу стала короткою спадною, а коротка акутова інтонація непочаткового складу (з підняттям тону на переднаголб-шеному складі) трансформувалася в двоскладову інтонацію (з підняттям тону на переднаголошеному складі і короткою спадною інтонацією на наголошеному складі). Оскільки коротка акутова інтонація злилася з короткою спадною, то новоакутова інтонація, будучи довгим варіантом короткої акутової інтонації, за своєю природою злилася з довгою спадною інтонацією. Новоакутова інтонація початкового складу стала довгою спадною, а новоакутова інтонація непочаткового складу трансформувалася в двоскладову інтонацію (з підняттям тону на переднаголошеному складі і довгою спадною інтонацією на наголошеному складі).
Двоскладова інтонація в штокавських говорах сербохорватської мови існувала до XV ст. У кінці XV ст.7 відбулося так зване штокав-ське пересунення наголосу: наголоо (іктус) перемістився з другого інтонованого складу двоскладової інтонації на перший інтонований склад, на якому мало місце піднесення тону 33. Унаслідок переміщення наголосу на першому інтонованому складі (довгому або короткому) виникла штокавська висхідна інтонація (довга або коротка).
§ 7. На східнослов'янському грунті інтонаційні та старі часокіль-кісні розрізнення, на відміну від сербохорватської мови, були повністю втрачені. Це сталося, очевидно, ще до занепаду зредукованих голосних. Наголошений склад почав характеризуватися лише ікту-
