История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У гуцульських, буковинських, покутських і деяких наддністрянських говорах пом'якшені [сГ] та [t'] розвинулись в сильно палаталізовані [g"] і [JfejrJr gNid, gnMOk g"imu, g"іучина., gnля, к'існий, к"існо, кпісто, кпіло, к'імня, к"еиіко, Knвгнути, пам'ік", дев'ік" (АУМ,'II, карти № 88—89) — орф. дід, діло, дівчина, діти, для, тісний, тісно, тісто, тіло, тім'я, тяжко, тягнути, пам'ять, дев'ять. Ареал поширення цього фонетичного явища раніше був, очевидно, ширший, ніж тепер, оскільки окремі слова з [g"], [к"] на місці[d'],[t'] відомі далеко поза тими сучасними говорами, для яких перехід [d'], [t'] в IgrI9 [к*] становить певну закономірність. Так, слова для, тісто, тісний вимовляються як [g'ji'a], [к'істо], [к'існий] не тільки в згаданих вище, айв інших південно-західних говорах, крім того, також у багатьох південно-східних та північних (АУМ, І, карта № Ю4). Зрідка4 зміну [t']-*[K'] засвідчують і пам'ятки староукраїнської мови: вьщеркь (-вщерть). Права, по кото: рым судится малор. народ, 1743; Т. І, 362).
Деяким південно-західним говорам властивий і протилежний процес, а саме перехід [к'] і [g*] в [t], напр.: [доін'ка] ->• [доін'к'а] ->-[доін'т'а], [д'іід'ко[ [д'іід'кіо] [д'ііт'к'о]; Овдопііи (Р., гр. 1446, 154). Пояснюють його близькістю артикуляції [к'] і ft'], а також, прогресивною асиміляцією в групі приголосних [t'k'] 425.
§ 89. Африката [32]. Спільнослов'янський [dz] із [g] на східнослов'янському грунті ще в ранній період втратив проривний компонент і змінився в простий приголосний [z]. Проте зміна [dz] на [z], очевидно, відбувалася нерівномірно в різних діалектах і в різних позиціях слова. На думку О. О. Шахматова, цей процес мав місце в південно-закідних говорах пізніше, ніж в інших давньоруських діалектах, про що свідчить збереження в Карпатських і закарпатських говорах української мови на початку слова [dz] із [g] в іменнику дзьвізда. В сучасній українській мові звук [dz] у такій позиції відомий у ряді слів, як-от: дзвін, дзвіниця, дзвоник, дзвонити тощо.
425 Пушкар Н. А. Новейшая (неорганическая) палатализация согласных & украинском языке в сравнении с другими славянскими языками, с. 5,
11 9-240
321 Звук цей, звичайно, новий, і виник він за аналогією до дзвізда 426.
Проти погляду О. О. Шахматова висуваються слушні заперечення з посиланням на факти польської мови, в якій теж є слова з новим початковим [dz], що його ніяк не можна пояснити аналогією 427: dzwon, dzwonic, dzwonnik, dzwieczny, dzban, dziob, dziobac, але gwiazda. Новий [dz].Ha місці [z] виник на початку слова, імовірно, внаслідок дисиміляції в групі приголосних [z] + [z], що утворювалась у поєднанні з попереднім прийменником з: ззвоном ->- з дзвоном, ззеркалом-+ з дзеркалом. Сучасна українська літературна мова слів з початковим [dz], що постав дисимілятивним шляхом, має відносно небагато. У деяких словах [dz] в ній звуконаслідного характеру: дзижчати, дзюрчати, дзеленькати. Початковий [dz] трапляється також в окремих запозичених словах, як-от: дзбан (п. dzban).
Пам'ятки української літературної мови XVI—XVIII ст.фіксують значно більше слів з початковим [dz], ніж їх має сучасна українська літературна мова, напр.: дзвъенкъ (Зиз. Лекс., 1596,49), дзвенкь (Бер. Лекс., 1627, 25), дзвіенкь, дзвинмчи, дзвонокь, дзвиню (42), дзвткъ (158), дзвенкъ, дзвукъ, дзвонъ, дзвонокъ (Син. сл., XVII, 110), дзбанки (Пр. ЛСБ, 1605; АЮЗР, I, XI, 38), дзвонникови (1616, 83), надзво-ници (1634, 101), ключи отъ склепу дзвонничного (1616, 81), дзвонить (Рук. XVII, т. II, 708), дзвунъ (Млр. род., 1681, III., 477), d3egapb (Кроніка Боболинського, 1699; Т., II, 709), дзигаръ (Щоденник Ханенка, XVIII, Т. 709), дзжума (Укр. г. п., 1788; ЗНТШ, СХХІІ, 72), дЬинТлю (70), дзингеліовій корень (73), дзиндра (63), дзира (75), дзюра (Луц. XVII, 41), дзЪжце (Зап. Льв. др., 1671, АЮЗР, I, XII, 359) та ін. Серед них чимало полонізмів, які з літературного вжитку в українській мові зовсім зникли, як напр.: дзвенк (п. dzwigk — звук), дзЬжка (п. dziezka — діжка), дзюра, дзира (п. dziu-га — діра, дірка) та ін.
Неоднаково поширився приголосний [dz] і в сучасних українських діалектах. У крайніх північних говорах, а острГвцями й у південних, особливо східних, африката [dz] майжё не відома (звонок, зеркало), крім слів звуконаслідних (дзижчати); у багатьох південно-західних говорах, зокрема наддністрянських, бойківських, покутських, волинських, деяких подільських, навпаки, приголосний [dz] вимовляється, хоч часто й не суцільно, на місці давнього [z] у ряді таких слів, у яких інші українські говори, як і літературна мова, його не знають: дзелений, дзерно, дзолото, дзвір, дзмій, дзвук тощо (АУМ, II, карта № 91); південно-східним говорам африката [dz] на початку слова відома на місці давнішого [z] лише в кількох словах, як і в літературній мові (дзвін, дзеркало), хоч окремі говори цього діалектного ареалу її втратили (АУМ, І, карти № 106, 107). Звичайна вона у запозичених та звуконаслідних словах: дзига, дзюрчати, дзінь. Внаслідок виникнення звука [dz] дисиміляційним
426 Див.: Шахматов А. Л. Очерки древнерусского периода истории русского языка, с. 122.
