История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
6 Див., наприклад: Ktiryiowicz J. I/accentuation des langues indo-europeennes, Krakow, 1952; Stang Ch. S. Зазнач, праця, с. 23—35; Sadnik L. Slavische Akzen-tuation, 1. Vorhistorische Zeit. Wiesbaden, 1959, S. 36—38; Колесов В. В. Несколько дополнений к акцентологическому закону Шахматова.— В кн.: Вопросы теории и истории языка (Сборник в честь профессора Б. А. Ларина), 1963, с. 183, та ін. 1
7 Див.: Ludtke Я. Das prosodische System des Urslavischen und seine Weiterentwicklung im Serbokroatischen.— Phonetica, Supplementum ad vol. 4, 1959* S. 125—156; Скляренко В. Г. До питання про новоакутову інтонацію.— Мовознавство, 1971, № 1, с. 49—56.
8 Див.: Lehiste Ilse1 Ivid Paule. Accent in Serbocroatian. An Experimental Study. Ann Arbor. August, 1963.
• Див.: Скляренко В. Г. Прасербська двоскладова інтонація»— У кн.: Структура і розвиток слов'янських мов. K., 1967, с. 45—55,
336 §4. Праслов'янські інтонації —акут і циркумфлекс — більшість дослідників виводить з індоєвропейської прамови. Велика заслуга в розробці цього питання належить П. Ф. Фортунатову, який залежно від походження довгого голосного розрізняє в індоєвропейській прамові два види довготи: довготну (висхідно-спадну в тонічному й динамічному відношеннях) і переривисту (спадно-висхідну в тонічному й динамічному відношеннях) 10. З індоєвропейської довготної довготи під наголосом розвинулися праслов'янська, акутова інтонація і литовський спадний наголос (акут), а з індоєвропейської переривистої довготи — праслов'янська циркумфлексова інтонація і литовський висхідний наголос (циркумфлекс).
Проти індоєвропейського походження балто-слов'янських (і грецьких) інтонацій виступив Ю. Курилович п. Він вважає, що балто-слов'янські і грецькі інтонації розвинулися незалежно в кожній з цих мов уже після розпаду індоєвропейської прамови, якій був властивий динамічний, а не музикальний наголос.
Якщо зв'язок праслов'янських інтонацій з грецькими викликає з боку деяких дослідників заперечення, то ніяких сумнівів не викликає зв'язок праслов'янських інтонацій з балтійськими. Усі дослідники сходяться на тому, що балтійські і слов'янські інтонації мають спільне походження і розвинулися «чи то в період балто-слов'янської мовної єдності після остаточного розпаду індоєвропейської прамови, чи то в рамках індоєвропейського діалекту — предка обох мовних груп» 12. Учення П. Ф. Фортунатова про природу індоєвропейських (балто-слов'янських) акутової (довготна довгота під наголосом) і циркумфлексової (переривиста довгота під наголосом) інтонацій, прийняте рядом дослідників 13, на наш погляд, є основою для дальших пошуків шляхів трансформації балто-слов'янських інтонацій на грунті балтійської і слов'янської мов.
Балто-слов'янська акутова інтонація характеризувалася підняттям тону на першій морі 14 довготи (довгого голосного, дифтонга чи дифтонгічного сполучення) і спадом тону на другій морі цієї ж довготи. Інтонація була одновершинною. Своєї вершини тон досягав якраз на переломі між висхідним і спадним рухом.
Балто-слов'янська циркумфлексова інтонація характеризувалася спадом тону на першій морі довготи і підняттям тону на другій морі цієї ж довготи. Інтонація була двовершинною (високийтон мав місце на початку і в кінці наголошеного складу).
Спад тону при акутовій інтонації і підняття тону при циркумфлексовій інтонації відбувалися до того рівня, з якого починалися відповідно підняття тону при акутовій інтонації і спад тону при
10 Див.: Фортунатов Ф. Ф. Избранные труды, т. 1. M., 1956, с. ?208, 358.
11 Див.: Kurylowicz J. L'accentuation des langues indo-europeennes. Krakow, 1952; 2-е доп. видання. Wroctaw — Krakow, 1958.
1S Див.: Вступ до порівняльно-історичного вивчення слов'янських мов, с. 32.
13 Див.: Mikkola J. J. Urslavische Grammatik, 1, Heidelberg, 1913, S. 116; Ivslo S. Slavenska poredbena gramatika. Zagreb, 1970, s. 163.
*4 Морою (лат. mora) називають одиницю часокількості, яка дорівнює короткому складові або половині довгого.
12 9-240
337 циркумфлексовій інтонації, власне, до рівня інших (ненаголошених) складів. Динамічна сторона йшла паралельно з музикальною, динамічна вершина збігалася з інтонаційною. Як акутова, так і циркумфлексова інтонація могла займати будь-яке місце в слові.
Праслов'янська мова успадкувала з балто-слов'янської обидві інтонації. Акутова інтонація на праслов'янському грунті зберігала свою балто-слов'янську природу (залишалася висхідно-спадною) 15, на відміну від циркумфлексової, яка перестала бути спадно-висхідною і стала спадною. Спадна (циркумфлексова) інтонація праслов'янської мови характеризувалася спадом тону на першій морі довготи (до рівня інших, ненаголошених складів) і рівним тоном н? другій морі цієї ж довготи. Тонічна й динамічна вершини припадали на початок другої мори довготи при акутовій інтонації 16 і на початок першої мори довготи при ^спадній інтонації17. nXv
Така природа спадної інтонації не дозволяла їй займати якесь інше місце в слові, крім початкового складу 18, де необхідна висота тону забезпечувалася раптовим скороченням голосових зв'язок у паузі перед початком слова. У зв'язку з цим, якщо колишня циркумфлексова інтонація знаходилася на ЬереДинному чи на кінцевому складі слова, після трансформації її в низхідну наголос (іктус) переміщався на попередній склад. Якщо попередній склад був довгим, наголос переміщався на другу (ближчу) мору довготи, в результаті чого тут виникала акутова інтонація. Але й на початковому складі слова спадна інтонація, що вимовлялася тільки після паузи, не завжди могла втриматися. Якщо слово зі спадною інтонацією утворювало тісну сполуку з попереднім прийменником, ця інтонація переміщалася на прийменник. Тобто, на відміну від акутової інтонації початкового складу, спадна інтонація не 0ула постійна закріплена за цим складом. Переміщення спадної інтонації на попередній прийменник, з яким слово утворювало тісну сполуку, було фонетичним, оскільки зумовлене фонетичними (артикуляційними) причинами.
