История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
10. До подальших змін у фонологічній системі, що відбувалися вже на грунті української мови, належить насамперед утрата (XIV— XV ст.) довгих варіантів фонеми /о/ та IeI й заступлення їх фонемою /і/, а в зв'язку з цим значне зростання функціонального навантаження /і/ в українській мові. Ствердіння перед [а] губних і шиплячих нейтралізували протиставлення фонем /а/ — /а/, а це спричинилося до їх остаточного злиття в одній фонемі /а/, що викликало дальше зменшення у складі українського вокалізму кількості фонемних одиниць з семи до шести. Цим завершується процес витворення шес-Тифонемної системи сучасного українського вокалізму,- яка складається з таких одиниць; /і/, /и/, /е/, /у/, /о/, /а/.
Інші фонетичні зміни в складі голосних не вплинули на фонемний склад українського вокалізму. Більшість з них по-різному виявлялась у різних діалектних угрупованнях, наприклад, зміна [а] в [е], [и], [і], зближення артикуляції лабіалізованих [о] — [и] тощо, і не вийшла за межі діалектного функціонування. Інші, хоч теж не позбавлені деяких відмінностей локального характеру» засвоїлись літературною мовою і набули в ній загального вжитку, наприклад, зміна [о] в [а] та [е] в [а] у певній .групі слів, втрата голосного на початку слова, виникнення протетичних приголосних. Всі ці зміни відбились лише певною мірою на функціональному навантаженні окремих фонем.
На українському грунті виникли й деякі нові морфонологічні чергування у складі вокалізму, як-от /о/ — /і/, Id — /і/, /о/ — /а/.
До важливих явищ консонантизму, що відбувались уже в українській мові, належить перш за все депалаталізація губних у позиції перед колишнім [а] з [$] І в зв'язку з цим виділення після губного звука [j], що викликало розширення функціонального навантаження фонеми /j/; депалаталізація шиплячих перед [а], чим завершився процес утрати м'яких шиплячих фонем в українському консонантизмі, хоч у говорах він відбувся не з такою послідовністю,
331 як у мові літературній; депалаталізація [г], що повністю рхопила північну діалектну зону й переважну більшість південно-західної, в якій для багатьох говорів властиве також розщеплення [т'у перед голосним заднього ряду на два звуки — [г] і [j], і збереження палаталізованого [г'] у південно-східній групі українських діалектів. Українська літературна мова засвоїла депалаталізований [г] в позиції абсолютного кінця складу, що вплинуло в ній на розміщення в слові корелятивних фонем Ir/ і /г7. Зміна /о/ в /і/ розширила позиції палаталізації передньорядних приголосних, а отже, посилила функціональне навантаження м'яких приголосних фонем. Уже на українському грунті виникли дві нові приголосні фонеми — /dz/ і /dz7.
Фонетичні процеси, що відбулися на українському грунті, зумовили виникнення нових морфонологічних чергувань також і в складі консонантизму, зокрема чергування твердих і м'яких фонем: /d/_/d7, ІЇІ — Іt7, IzI-IzfI9 IsI-IsfI і ін. /долу/ •— /д'іл/, /столу/ — /с'т'іл/, /зору/ — /з'ір/, /сол'і/ — /с'іл7.
Внаслідок усіх цих процесів, що відбулися в складі приголосних української мови протягом її історичного розвитку, сформувалася в ній сучасна система консонантизму, яка складається з 32 одиниць, а саме, з 22 твердих фонем І 10 м'яких: /б/, JnI9 /в/, /ф/, /м/, /н/, Ipf9 /л/, /д/, M9 /з/, 1)1, Id9 IuJ9 ItkI9 IbtcI9 Iml9 /ч/, Irt9 Irl, IkI9 /х/ і InfI9 IpfI9 /л7, /л7, /т7, /з7, Ill9 IcfI9 /ц7, /j/.
Втрата напівпалаталізованих варіантів твердих фонем, яким властива кореляція з м'якими, є одним з виявів реалізації в українському консонантизмі тенденції до чіткішого протиставлення в ньому диференційних ознак фонемних одиниць.
У консонантизмі української мови, як і в її вокалізмі, крім загальнонаціональних, відбувалися також і територіально обмежені фонетичні процеси, як наприклад, палаталізація передньоязикових і шиплячих приголосних перед [е], [и], [і] з [а], зміна палатальних [d'] і [t'J в [g ] і [k'] та деякі інші. Ці й подібні їм звукові процеси зумовили кількісну і якісну перебудову фонологічної системи лише тих діалектів, на які поширилася їх дія. ПРАСЛОВ'ЯНСЬКІ ІНТОНАЦІЇ ТА ЇХ ВІДБИТТЯ В УКРАЇНСЬКІЙ МОВІ
§1. У праслов'янській мові, як, очевидно, і в індоєвропейській прамовіт-наголос був музикальним, тобто наголошений склад виділявся серед ненаголошених перш за все зміною висоти тону. На довгих голосних, дифтонгах і дифтонгічних сполуках розрізнялися два види інтонації (рухів тону): висхідна, або акутова (лат. acutus «гострий»), що характеризувалася піднесенням тону, і спадна, або циркумфлексова (лат. cirkumflexus «загнутий»), що характеризувалася спадом тону. Перша позначається знаком ', друга — знаком
Висновок про наявність у праслов'янській мові двох видів інтонацій був зроблений внаслідок зіставлення східнослов'янських повноголосних форм. Російські і українські берёза, ворона, колода, корова і т. п., з одного боку, і бёрег, ворон, голос, золото і т. п., з другого,— свідчать про двояку інтонацію сполук tort, tolt, tert,. telt у праслов'янській мові. Інтонація, на яку вказують слова типу ворона (з наголошеним другим голосним повноголосся), названа висхідною, або акутовою, а інтонація, на яку вказують слова типу ворон (з наголошеним першим голосним повноголосся), названа спадною, або циркумфлексовою.
