История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Проте в більшості українських говорів [l'] в такій позиції палаталізувався. Палатальна його вимова становить і сучасну українську літературну норму: сильний, пильний, добровільний. Не виявляє в сучасній українській мові стійкості напівпалатальний діалектний [і'] також і перед голосними заднього ряду [а], [о], [ід] та перед приголосним, якому в інших говорах відповідає [1] непа-латальний. У такій позиції в тих говорах, яким він властивий, в останні десятиріччя помітне пересування його артикуляції в напрямі до твердої, що тепер теж становить літературну норму: пдлола, молоко, луг, пужално, голка. Перед [і] звичайно розвивається палатальна артикуляція [і']: [пл'ід]. Отже, відбувається процес трансформації середнього, або напівпалатального, [і'], його диференціація на непалатальну та палатальну вимову, що має фонологічне зна-ченйя, оскільки опозиція /і/ — /17 внаслідок цього процесу виявляється послідовніше і виразніше. Деяку стійкість напівпалатальна вимова [1'] виявляє лише в позиції перед [е]'та [у]: л'ел'ека, л'ет'іти, л'ипа, л'ити.
Багатьом говорам південно-західного діалектного ареалу відповідно до давньоруського твердого [і] властивий велярнозубний [і], або сильно твердий, який виник, можливо, внаслідок контактування цих діалектів з суміжними західнослов'янськими: [їад], [поіова], [піуг], [rolka], [в'і*]. При його артикуляції задня спинка язика підіймається до м'якого піднебіння, дещо подібно до того стану, в якому вона перебуває при творенні лабіалізованих голосних [и] та [о]. Цим зумовлений у деяких з таких говірок перехід
319 [і] в [у]: nolniy, cmiyt кЧу, вуреіу, го\ука ціпеїуно, пуджаїувно 422 (попіл, стіл, кіл, орел, голка, ціпилно, пужално). У лемківських говорах подібний перехід відбувається не тільки в кінці слова та складу, а й перед лабіалізованими голосними: [буыха], [пууг] — блоха, плуг. Зміна [і] на [и] в позиції перед голосним властива також деяким бойківським говорам: к'івок, бувок, стрЧвок (літ. кілок, бузок, стрілок), але кЧука, буука, стріука 423.
§ 88. Приголосні [n'], [d'], [t'], [z'], [s']. Палаталізовані приголосні [n'], [d'], [t'], [z'l [s'] українська мова успадкувала від давньоруської: день, сядь, п'ять, мазь, вісь, дня, дятел, тягти, сюди. На українському грунті виникли, як уже згадувалося, палаталізовані [n'], [d'], [t'j, [z'l [s'] з відповідних непалаталізованих [п], М» [t], [z], [s], і то не в усіх діалектах, а лише в позиції перед [і] з [о], що розвинувся в новому закритому складі після занепаду в наступному складі [ъ] або [ь]: ночь-+hoh'->¦ нічн'іч; долъ дол ->¦ діл-+д'іл; токътоктік тгік. Палаталізація зубних у такій позиції зумовлювалася артикуляційною природою наступного [і], хоч не можна заперечувати й. певного значення аналогії до їх пом'якшеної вимови перед секундарним [і] з [е] та [є]: [н'іс] з [н'ес], [д'іло] з [д'ело], [т'ін'] з [т'ен'ь]. Процес палаталізації зубних перед [і] з [о] в українських діалектах інтенсивно продовжується і в наш час, на*його активізацію, серед інших факторів, впливає також літературна мова, нормою якої виступає палаталізований зубний перед [і] будь-якого походження.
У/більшості українських діалектів палаталізовані зубні [n'], [d'],/[tr], [z'J, [s'] подальше не зазнали жодних змін. Але в деяких говорах південно-західного діалектного ареалу вони підпадали окремим фонетичним перетворенням. Так, в окремих бойківських говорах у позиції абсолютного кінця слова вони, як і [Г], депалаталі-зувалися: кін, оген, лебід, буд, njam (за аналогією njamox, njam-ма), старіст, він, )іст, зліз, Васил — орф. кінь, огонь, лебідь, будь, п'ять, старість, їсть, злізь, Василь.
Приголосний [n'] у багатьох південно-західних говорах, зокрема в бойківських, на відміну від південно-східних і північних характеризується сильнішим ступенем палаталізації, що артикуляційно зумовлюється більшим підняттям передньої частини спинки язика до твердого піднебіння і просуванням її вперед, до місця творення приголосного [j], а це викликало в них зміну в певних позиціях, а саме в закритому складі, найчастіше перед суфіксом -к-, приголосного [n'] на [j] або, точніше, [і], напр.: дівойка, личейко, сонейко, козачейко, матінойка, нічейка, годинойка, темнейко, тяжейко, [т'ежеійко], білейкий, малейкий, старейкий424. Діалектну зміну
422 Див.: Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра, с. 72.
423 Див.: Бандрівський Д. Г. Говірки Підбузького району Львівської області, с. 29.
424 Пор. Бандрівський Д. Г. Фонетичні особливості бойківських говорів Бо-ринського і Турківського районів Дрогобицької області,— Дослідження і матеріали з української мови, т. 1, K., 1959, с. 20.
320 [n'] на [і] староукраїнські пам'ятки фіксують, хоч і зрідка, ще з XVI—XVII ст.: дурнейкий (Адельфотес, 1591, 49); з матейками розставали (Бер., 1616, 69), дЬвойко (Бер. Лекс., 1627, 236).
За тих же позиційних умов, тобто в закритому складі, процес зміни в [і] охопив у цих говорах також і палатальні [сГ] та [Г]: дванайцять, двайцять, трийцять, молойці.. Староукраїнські писемні пам'ятки її теж уже відбивають, напр.: ойченку (Розмовник, XVI ст,, 17 а), двайцятьма (Пер., п. XVII, 25), килькаяайцать (32), кильканайцеть (37), дванайцяти особъ (Пам. укр. м., XVIII, І, 335), двайцетъ (Пр. ЛСБ, 1616; АЮЗР, I, XI, 82), девятнайцетъ (83). Пор. також: одинайцять4 одинайцятий (Ж.> І, 557), дванайцять, дванайцятий, двайцять, двайцятий, двайцятка (173), три-найцять, тринайцятий, трийцять (II, 983), чотирнайцять, чо-тирнайцятий (1091), кільканайцять (І, 345) і т. д-
