Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 168

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 162 163 164 165 166 167 < 168 > 169 170 171 172 173 174 .. 196 >> Следующая


Південно-східні і окремі південно-західні говори (гуцульські, деякі покутсько-буковинські) давню палатальність [г'] в абсолютному кінці слова зберігають: [коса'р'], [бо'ндар'], [зв'ір'], [пов'ір'].

Ствердів [г'] перед давнім [І]: [подвор'І]'е][подв'ііріа], [до-Btp'ije] [дов'і'рі'а]. Однак і в такій позиції багато південно-східних говірок характеризуються поширенням м'якої вимови [r'|t а разом з тим і асиміляцією ним наступного [j]: [подв'ір':а], [до-в'ір'га], [п'ір':а], [мат'ір':у] (пор. матіррю в «Оповіданнях з народних уст» Г. Барвінок, 1902).

Під впливом твердої вимови [г] перед зубними приголосними (твердий, мертвий) втратив палатальну артикуляцію [r'] перед губними, задньоязиковими та фарингальним [h]: [вьріба] ->- верба,

317 [вьр'хъ] ->¦ верх. Процес утрати палатальної артикуляції [r'] у такій позиції відбувся пізніше, ніж зміна [е] на [о] після шиплячих перед твердим приголосним. Цим пояснюється той факт, що після шиплячого перед [р], за яким ішов губний або задньоязиковий голосний, давній голосний [е] зберігався (червоний, перший [пєрвьший], черпати, черкати, верх), в той час як перед [г], за яким ішов зубний, він змінювався на [о]: жорстокий, чорний, чорт, шорсткий.

Як і всі інші приголосні, [г'] утратив м'якість у позиції перед [е] та етимологічним [і]: ревіти, ринути. Проте перед [о] з етимологічного [е] та секундарного [е] з [ь] м'якість [г'] зберігається (гаго-рьований, трьох, чотирьох), крім північних говорів та тих південно-західних, яким властива його депалаталізація й в інших позиціях (загорований, трох). Пор. трохъ (Бер., 1616, 66), чотырохъ (Пер., п. XVII, 54), чотырохъ, чотыромъ (Ал. Тиш., XVIII, 86).

Депалаталізація [г'] не вйкликала кількісної зміни в системі приголосних фонем української мови, хоч зумовила посилення в ній функціонального навантаження фонеми /г/. Крім того, вона спричинилася до втрати на рівні літературної норми протиставлення фонем /г/ і IvfI в абсолютному кінці слова, а в північних і багатьох південно-західних говорах внаслідок її дії нівелювалося протиставлення їх у будь-якій позиції.

§ 87. Приголосний [1]. Ще на спільнослов'янському грунті виник так званий середній [!«], на основі якого розвинулись пізніші слов'янські варіанти цього звука. У давньоруській мові йому відповідали [і] твердий, вживаний перед голосними непереднього ряду (лада, ловгь, лукь, лысый, ложа), та [1'] напівпалатальний, що виступав перед голосними переднього ряду (липа, лЪто, легъкыи, тєлм, льнъ). Крім того, вживався в ній також [і'] м'який, який виник з [j] після губних (земля) та із сполучення давнього [і] з [j]: поле. '

Українська мова успадкувала від давньоруської мови всі три варіанти звука [1], проте фонетичиі умови їх функціонування в ній зазнали деяких змін, причому неоднакових у різних її діалектах.

Твердий [і] у більшості українських говорів, зокрема південно-східних та північних, артикулюється як приголосний передньоязиковий, альвеолярний. Властивий він і літературній мові. Вживається цей приголосний перед голосними заднього ряду, перед приголосними та в абсолютному кінці слова: лан, голос, луг, голка, віл. У позиції перед [е] та [у], а в деяких говорах і перед [і] з [о], звук [і] зберігає напівпом'якшену вимову. Для нього характерна апікально-альвеолярна артикуляція чи навіть апікально-заальвео-лярна (так звана препа лата льна). Акустично цей звук сприймається як [Р] середній: [л'еу], [л'ипа], [пл'ід]. У багатьох середньонад-дніпрянських} східнополтавських та лівобережнополіських говорах, а також у буковинських, гуцульських та закарпатських середній [Р] поширився й на позиції перед голосними заднього ряду та перед приголосними: [дал'а], [бал'акати], [л'аг'ідно], [мол'око], [пол'ова] [пл'уг], [сл'ухати], [гол'ка]. Для цих говорів властиве

318 збереження [Г] також у позиції перед колишнім [ь]: [сил'но] сильно, [в'іл'ний] вольный. Напівпалаталізовану вимову приголосного [Г] у позиції перед зредукованим [ь] фіксують деякі давньоруські пам'ятки пропуском літери ь після л: єлма (Ізб. 1073, 18), болшимь (122 зв.), пулхєриа (265), свгЬтилнику (ЖС, XIII). Очевидно, напівпалатальний [V] характерний був не лише для наддніпрянських говорів давньоруської мови, а й для тих, на основі яких пізніше сформувалась південно-західна група діалектів української мови. Про це можуть свідчити написання без ь після л або написання після ньогоъ замість ь у «Словах Григорія Богослова» XI ст., пам'ятці, яка походить з території названих говорів, напр.: єлма (28), изобилые (25), погыбЪлъ (322) та ін.

Дуже широко представлена орфографія з л без наступного ь в пам'ятках староукраїнської мови: волно (ВС, 1347, АЗР, І,'2), силный (4), добровоулно (Р., гр. 1366, 12), толко, полском (гр. 1388, 42), печални (Є. Луц., XIV, 38), болиіе (119), виталнїцш (171), толко (КА, 1560, 165), доброволнЪ, полскых (АО, 1581, 70), волно, болшъ (АЖ, 1584, 72)., доброволне (154), пекелний (Луц., XVII, 13), велми (95), волность (Син., XVII, 103), колко (122), пилную (141), сито (Грам. 1643, 4), доброволне (11), обилно (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 96), похвалное (131), жлникамъ (155), по килку дній, оучи-тел (Ал. Тиш., XVIII, 32), наймилший (33), поселствЪ (39), тилко (43), несилный (63).
Предыдущая << 1 .. 162 163 164 165 166 167 < 168 > 169 170 171 172 173 174 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed