Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 165

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 159 160 161 162 163 164 < 165 > 166 167 168 169 170 171 .. 196 >> Следующая


Депалаталізація м'яких шиплячих перед секундарним [і] з [е] в українській мові не завершилась. Шиплячі, як і всі інші м'які або напівпом'якшені приголосні, ще в протоукраїнських говорах давньоруської мови підпали в позиції перед [е] процесові депалаталізації, але зміна етимологічного [е] через стадію його подовження в дифтонг [іе] цей процес загальмувала. В сучасній українській мові перед секундарним [і] з [е] вимовляються звичайно шиплячі напівпом'якшені: [ж'іїнка], [ч'іітко], [ш'іс'т'], [бдж'іїлка]. Вони не вступають в опозицію з відповідними твердими шиплячими фонемами і тому являють собою не самостійні фонеми, а позиційні варіанти твердих. Такі ж варіанти становлять в українській мові й напівпом'якшені шиплячі кінця основи перед [і] аналогійного, походження в закінченні іменників, прикметників та займенників: ножі, ночі, груші, свіжі, гарні, інші [нож'іі], [ноїч'і], [груїш'і], [св'ііж'і], [гаїрн'і], [іінш'і].

Не виступають як самостійні фонеми й напівпом'якшені подовжені шиплячі, що утворилися внаслідок асиміляції в групах [z']+ + [IL in + m та [s'] + [j]: [зб'ІІж'га], [п'ІІч':у], [роз!к'іш':у]. Хоч вони і артикулюються дещо більш м'яко, ніж неподовжені перед [і], але теж функціонально не протиставляються відповідним твердим фонемам, тому є їх позиційними варіантами: /збіжжа/, /піччу/, /розкішшу/.

Процес депалаталізації шиплячих зумовив зменшення на чотири одиниці кількості м'яких фонем в українській ^мові і відповідно збільшення на таку ж кількість твердих.

Депалаталізація м'яких шиплячих відбувалася в різних фонетичних умовах і, певно, в різних діалектах не одночасно. Очевидно, найраніше вона охопила м'які шиплячі перед [о] з [е]. У цій позиції

312 шиплячі депалаталізувались, одночасно з лабіалізацією після них голосного [е]. До раннього періоду відноситься також процес ствердіння шиплячих перед голосними заднього ряду [а] та [и]. Про це можна судити на підставі того, що в такій позиції шиплячі тверді майже в усіх сучасних діалектах української мови, за винятком' лише деяких бойківських та гуцульських, у яких давня м'якість шиплячих перед [а], [и] зберігається: [ж'аіба], [ч'ас], [ч'уіти], [ш'аіпка], [душ'аі].

Перед секундарним [а] з [а] м'які шиплячі змінилися на тверді пізніше, ніж перед етимологічним [а]. Якби процес їх ствердіння відбувався одночасно перед [а] будь-якого походження, то його наслідки мали б бути спільні, однакові. Але перед [а] з [а] в багатьох південно-східних говорах, зокрема й східнополтавських та середньо-наддніпрянських, збереглася м'якість шиплячих в іменниках типу лоша, курча та в 3-ій особі множини дієслів типу біжать, лежать, кричать, волочать, спішать — [лош'аі], [курч'аі]^ [б'іж'аїт'],

и е

[леж'аїт'], [крич'аїт'], [волоїч'ат'], [сп'іш'аїт'] (АУМ, І, карта4 № 122). Немає сумніву, що в загальмуванні процесу депалаталізації шиплячих у цих позиціях відіграла роль аналогія їх до інших м'яких приголосних, що перебували в таких же умовах: [лош'а'] —

и

аналогія до'іменників типу [тел'аі], [б'іж'аїт'] — аналогія до дієслівних форм типу [хіод'а'т']. Однак дія аналогії обмежилась лише сферою сполучення шиплячого з секундарним [а] з [а] і не поширилась на сполучення шиплячих з етимологічним [а]; пор. груша і диня; бажати, кричати, мішати і виділяти, міняти, довіряти. Очевидно, процеси ствердіння шиплячих перед секундарним [а] і перед етимологічним [а] в часі не збігалися, другий з них відбувався раніше, ніж перший. Проте й депалаталізація м'яких шиплячих перед [а] з [а] завершилась не пізніше першої половини XIV ст., принаймні в південно-західній групі діалектів, оскільки вони, як і шиплячі перед етимологічним [а], в цих діалектах, а саме в західно-волинських, наддністрянських, покутських, надсянських, зазнали разом з іншими твердими приголосними вторинного пом'якшення перед [е], [у], [і], що розвинулись з [а] будь-якого походження: [ж'ел'], [ж'ил'], [ж'ер], [ж'ир], [вваж'еїти], [ж'еба], [д'іуч'еїта], [ч'ес], [ч'ис], [ч'іс], [ч'еісом], [ч'іруваїти], вони [крич'ет], [уч'еіра], [ш'еіпка], [ш'ііпка], [ш'інуваїти], [луш'еїта].

Шиплячі, що стояли перед колишнім [ь], не втратили у зв'язку з його занепадом м'якої артикуляції, принаймні в найближчий час, свідченням чого є асиміляція ними наступного [j], що припадає дещо на пізніший період. Наслідки ствердіння шиплячих перед колишнім [ь] староукраїнські пам'ятки відбивають, починаючи з XV ст., написанням ъ після літер на позначення шиплячих приголосних у кінці слова та перед іншими приголосними: речъ (ВС, 1347; АЗР, І, 3), нашъ (Рус., гр. 1422, 77), купчичъ(тр. 1429, 83), почътеть (гр. 1440, 136), ижъ, ажъ (Р., гр. 1435, 134), рЪчъкою, рЪчъку,

313 рашъковъку, такії жъ (гр. 1459, 171) ш. Пізніше в староукраїнській писемності така орфографія стала звичайною, • напр.: грабЪжъ (АЖ, 1584, 131), ночъ (82), мечъ (119), хоружичъ (156), сежшъкова (96), неслушъныи (1583, 48), везешъ (47), огнищъ (1582, 43); кличъ (Зиз. Лекс., 1596, 52), жшъканье (75); млтежъ (Бер. Лекс., 1627, 67), вещь, ргЪчъ (15), дожчъ (31), пустошь (103); брЪдишъ (Син., XVII, 100); коръчъму'(К. 3., к. XVII — п. XVIII, 209), сЬчъку, дощъ, ночъ, Ъжъ, лЪпшъ (231), лучъше (233), мишъка, пуилъкою (235), ляжъ (76), трыножъ (166), занехаешъ (115).
Предыдущая << 1 .. 159 160 161 162 163 164 < 165 > 166 167 168 169 170 171 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed