История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
У деяких крайніх північних говорах української мови, що перебувають на пограниччі з білоруськими, давньоруський [І] зберігається, приголосні перед таким [і] палаталізуються; робЧт'і, ход*іт'і, н'іва. Пояснюється це тим, що межа давньоруських діалектів з високим закритим [і] проходила дещо південніше від північної межі сучасної української мови. В таких говорах часто [і] вимовляється й на місці давньоруського [у], зокрема після губних, И» И. Mt [х]: мЧла (мила), м'іиі (миша), в'ілет'іт', р'іба, р'іл'і (-рили), кр'іша, р'іж'і (рижий) 323. Іноді він вимовляється з відтінком [и], причому приголосний перед ним або зовсім не-
322 Пор. Наконечний М. Ф. До йиявлення процесу становлення й розвитку фонетичної системи української мови.— Питання історичного розвитку ьукра-їнської мови. Харків, 1962, с. 143.
3^3 Див.: Белая А. С, Зазнач, праця, с. 15—l?,
259 палаталізований, або напівпалаталізований: міи, віи, біистро, злепіила, віииін'а, ріиба,воукіи і м'іи, в'іи, вЧсокЧи, капЧца, рЧиба, скЧбка 324. Така вимова відбиває в тих говорах, яким вона властива, позиційне послаблення диференційних ознак фонеми /и/.
Процес пересування етимологічного [і] в напрямі до сучасного [и] розпочався в південній діалектній зоні давньоруської мови, як про це свідчать уже наведені вище показання писемних пам'яток, ще з другої половини XI ст., але закінчився $ін не раніше кінця XII — початку XIII ст. На цей час припадає, звичайно, й депалаталізація напівпом'якшених приголосних, що стояли перед ним. Пересування давнього [у] в напрямі до секундарного [и] й остаточне його злиття з цим голосним відбулося трохи пізніше, найімовірніше можна його віднести на XIII ст.
Відомо, що рефлекси давньоруських [і], [у], з одного боку, та [є], з другого — здебільшого взаємно пов'язані. У тих говорах, у яких [і] — [у] злилися в один сучасний звук [и], на місці [є] вимовляється секундарний [і], а в тих, що зберегли взагалі чи в певних позиціях етимологічний [і], відповідно до колишнього [є], в наголошеній позиції поширені дифтонги, а в ненаголошеній — [е] 325. Це дає підставу для висновку про приблизну одночасність процесів зміни [є] і зближення та подальшого злиття етимологічних [і] та [у] 326. Очевидно, збереження етимологічного [і] певною мірою гальмувало процес переходу [ё] в [і] й, навпаки, його пересування в напрямі до [и] сприяло цьому процесові, оскільки при такому пересуванні усувалася можливість змішування звукових реалізато-рів різних фонем.
Злиття давньоруських [і] — [у] в одному звукові [и] внесло важливі зміни в фонологічну систему тих діалектів, яким воно властиве, тобто діалектів, попередників української мови. Так, у ній зовсім утратилась фонема /ы/, що реалізувалась в голосному верхнього підняття непереднього ряду, і виникла нова фонема /и/, реалізатором якої виступав знижений голосний верхнього підняття переднього ряду, але сильно відсунутий до середнього. А це внесло відповідні зміни в опозиції фонем у складі вокалізму протоукра-їнських діалектів. Виникнення секундарного /и/ з давніх [і], |у| спричинилося до важливих змін у сполучуваності приголосних з голосними; пор. д.-р. бити /біті/ укр. бити /бити/, д.-р. дымъ укр. дим\ Д.-р. сила /сіла/ укр. сила /сила/, д.-р. рыба укр. риба,блт. бия, дим, риба; с.-х. бити, сила, дим, риба, але п. bic', siia і dym, ryba; рос. бить, сила, але дым, рыба.
824 Див.: Назарова T. В. Фонеми и (у) — їв деяких середньополіських говірках.-^ В кн.: Дослідження з мовознавства. K., 1962, с. 99.
825 Див.: Житецький П. Очерк звуковой истории малорусского наречия. К., 1876, с. 123; Крымский Л. Украинская грамматика, т. I, вып. 2, с. 205 Е; Назарова Г. В. Зазнач, праця, с. W5—106 та ін.
326 Див. Залёський At М. З історії українського вокалізму,— Мовознавство, 1968, № 4, с. 27.
260 r § 72. Депалаталізація приголосних перед [е]. Депалаталізація приголосних перед [е] теж становить одну з важливих фонетичних особливостей української мови. Відбулася вона ще в південних говорах давньоруської мови. Деякі вчені (А. Ю. Кримський, П. О. Бузук, Л. А. Булаховський) зовсім не пов'язують її з процесом ствердіння приголосних перед етимологічним [і]; інші ж дослідники (М. Ф. Наконечний, Ф. П. Філін) вважають, що ці два процеси не тільки збігаються в часі, а між ними існує причинова залежність. Другий погляд видається більш правдоподібний, оскільки він дозволяє не лише описати назване фонетичне явище, а й визначити причину його виникнення.
У сучасній українській мові голосні [е] та [и] з артикуляційного і акустичного погляду дуже близькі між собою. В будь-якому [и], навіть під наголосом, є відтінок, що зближує його з [е]. У ненаголо-шеній позиції голосні [е] та [и] настільки артикуляційно зближуються, що можуть збігатися в одному звукові. Цим пояснюється взаємовплив фонетичних процесів, пов'язаних з еволюцією [е], [и]. Тому цілком природним є припущення, що розвиток нового голосного [и] з давнішого [і] в південних говорах давньоруської мови й утрата перед ним напівпом'якшеності приголосних зумовили виникнення за аналогією процесу депалаталізації приголосних також і перед [е]. Найімовірніше спочатку перед [е] почали депалаталізуватись давньоруські напівпом'якшені приголосні: сестра, несу, мету, весло — [с'естра], [н'есу], [м'ету], [в'есло]-* [сестра], [несу], [мету], [весло]; пізніше в орбіту цього процесу втяглися й пом'якшені приголосні, що стояли перед [е]: море, поле — [мор'е], [пол'е]—>¦ [море], [поле]. Артикуляція звука [е] у зв'язку з депалаталізацією приголосних перед ним трохи просунулась у глибину, і в сучасній українській мові він належить до звуків середнього підняття переднього ряду, хоч, як і [и], наближений до середнього.
