История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
ш Див.: Князевская О. А. К истории московского говора.— Учен, зап. Моек, гор, пед. ин-та им, В. П, Потемкина, т. 13, вып, 4, 1957, с. 291,
248 тобто в звукосполучення з голосним переднього ряду верхнього підняття, але наближеним до середнього ряду й значно ширшим, ніж [і], саме з тим голосним, що утворився в цих говорах внаслідок злиття давніх звуків — [у] та [і] і який властивий сучасній українській мові. За цим припущенням зміна голосного в звукосполученнях гы, кы, хы збігається в часі з діалектним для давньоруської мови злиттям в один звук давніх [у] та [і], підпорядковується тим самим закономірностям і завершується тими самими наслідками 300. Як аргументи на його користь наводяться приклади написання ы замість и в ранніх давньоруських пам'ятках південного походження та наявність у деяких сучасних українських діалектах поряд з г'і, к'і, х'і також сполучень з твердим приголосними — ги, ки, хи, ке, хе, кие, хие, перші з них (тобто г'і, к'і, х'і) кваліфікуються як новіші в порівнянні з загальноукраїнськими ги, ки, хи 301. .
При ближчому розгляді докази, що наводяться на користь припущення про одночасність зміни давньоруських звукосполучень гы, кы, хы і злиття в одному голосному [у] та [і] у тих говорах, що лягли в основу української мови, виявляються непереконливими. По-перше, літера ы на місці и, причому не тільки після г, к, х, трапляється в ранніх давньоруських пам'ятках ще в XІ ст., і не лише в тих, що походять з території, в говорах якої в подальшому відбулося злиття [у] та [і] в одному звукові, а й у тих, що походять з території таких говорів, яким подібне злиття зовсім не властиве, наприклад, у Новгородських мінеях: непостыжимыи (1096, вересень, 36; 1097, 99), нєпостижьна (1096, жовтень, 21). Отже, подібні написання вимагають іншого пояснення і їх не можна тлумачити як свідчення того, що вже в XI ст., чи навіть і раніше, відбувалося злиття голосних [у] та [і] в одному звукові, і що такий фонетичний процес в часі збігався із змінами сполучень гы, кы, хы. По-друге, співіснування в окремих українських говорах г'і, к'і, х'і і ги, ки, хи (чи інших Відповідників з твердим приголосним) ще не дає будь-яких підстав для висновку про виникнення г'і, к'і, х'і пізніше від ги, ки, хи.
Українська мова знає різні рефлекси давньоруських гы, кы, хы. Значній більшості її діалектів — майже всім південно-східним, крім деяких острівних говорів, переважній частині південно-захід-них та окремим північним — властиві сполучення ги, ки, хи незалежно від наголосу і їх місця в слові: гинути, кинути, хйтрий, підгинати, підкидйти, хитрувйти; боргй, огіркй; мохи; дороги, руки, макухи. Поряд з тим існують говори, переважно в північній діалектній зоні, з ги1, ки1, хи1, г'іи, к'іи, х'іи і г'і, к'і, х'і (АУМ, т. І, карта 21, т. 2, карта 20); часто спостерігаються неоднакові рефлекси в тому самому говорі. У ряді наддністрянських говорів пів-денно-західної діалектної групи поширена вимова г'е, к'е, х'е
300 Пор. Тимченко Є. [Рец. на кн.:] Дурново Н. К истории звуков русского языка. Slavia, 1912.— Україна, 1925, JVb 1-2, с. 191.
301 Див.: Пещак М. М. История заднеязычных согласных и их общеславянских рефлексов в украинском языке. Автореф. канд. дис. К.» 1960, с. 5—7.
249 '(Tc1ёдати, бурак'S, x9Smpa) з "палатальним чи напівпалатальним
и и и U
приголосним перед [е], а ще частіше — г'е, к'е, х'е (г'енути,
и и
кон'уке, хустк'е). Чимало південйо-західних говорів розрізняють рефлекси гы, кы, хы в залежності від наголосу, наприклад, в наго-
и и
лошеній позиції в. них вимовляється к'е, х'е, а в ненаголошеній гиг ки, хи (с. Вербляни Буського р-ну Львів. обл., с. с..Бубнів, Суходоли Володимир-Волинського р-ну Волин, обл. та ін.) або від-
и ии
повідно г'е, к'е, х'е — гЧ, к'і, х'і (Брюховицький р-н Львів, обл.) та гі, кі, хі (на північ від м. Володимир-Волинська) 302.
На крайньому заході української мовної території (на Пряшів-щині, в окремих говірках Закарпатської обл. та в Турківському районі Львівської обл.) зберігається кы, хы — хытрий, глибокий, широкый, значно ширше — гы: гинути (АУМ, т. 2, карта 20).
Зміна давньоруських гы, кы, хы в гЧ, кЧ, хЧ пов'язана з палаталізацією в цій позиції задньоязикових і фарингального приголосного. Вона, звичайно, характеризувалася локальними відмінностями, варіантами, особливостями. Однак умови, що спричинилися до її виникнення, не могли бути різними в різних діалектних районах. Таким чином, у всіх східнослов'янських говорах гы, кы, хы закономірно розвивалися в напрямі до гЧ, к'і, х'і. Цей розвиток більшою чи меншою кількістю фіксацій відбили й ранні пам'ятки давньоруської писемності; його наслідки повністю відклалися в російській і білоруській мовах. У говорах, що лягли в основу української мови,-процес зміни гы, кы, хы в г'і, к'і, х'і зустрівся з іншим фонетичним явищем, що виникло дещо пізніше, але ще до завершення цієї зміни, а саме: еволкшією голосних [і] — [у] в напрямі до злиття їх в один звук. Зважаючи на нерівномірність розвитку територіальних діалектів, ,можна з певною долею ймовірності припустити, що в деяких давньоруських говорах південної діалектної зоди гы, кы, хы встигли змінитися в гЧ, кЧ, х'і. Спадкоємцями їх, можливо, є ті сучасні південно-західні діалекти, що в наголошених складах, у яких завжди вимова звуків виразніша й сталіша, палаталізують [h], [k], [х] у таких звукосполученнях, а в ненаголошених — не палаталізують. В інших говорах зміна гы, кы, хы в г'і, к'і, х'і могла не завершитись, підпавши зворотному впливові процесу зближення голосних [і] — [у]. Цей вплив поширювався, звичайно, й на ті говори, в яких гы, кы, хы уже встигли змінитись в г'і, к'і, х'і, втягуючи їх, хоч і з неоднаковою інтенсивністю, у єдиний спільний потік витворення нового голосного [и] з двох давніх — [і] та [у]. Виникнення палатальності приголосних [h], [k], [х] у таких говорах, отже,
