История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Вживання ю і а відповідало в аналогічних пам'ятках, хоч і не завжди послідовно, використанню після приголосних літер ге та е: воліею (Хр. an., XII, 199), к HtelMoy (67) і сестры (56), всей (297), неволю. (162).
У давньоруських пам'ятках північного походження, що належать до того самого часу, подібна орфографія не засвідчена, крім поодиноких випадків, і то саме в тих, що списані з південно-західних. Звідси природно випливає висновок, що розрізнення м'яких і напівм'яких приголосних перед голосними [е], (а] в XI—XII ст. мало місце лише в південно-західних говорах давньоруської мови, тобто тих, Uto лягли в основу української мови. М. М. Дурново, додержуючись погляду, за яким палаталізація приголосних перед голосними переднього ряду обійняла всі давньоруські діалекти, схильний вважати, що в південно-західних говорах давньоруської мови м'якшення спільйослов'янських напівпалаталізованих приголосних відбулося пізніше, а можливо, що неоднакова вимова приголосних перед [е] була лише книжною й відрізнялась від живої народної мови того часу 312. Л. А. Булаховський, навпаки, припускав, що свідчення пам'яток, на які посилається М. М. Дургіово, хоч і не дозволяють робити беззастережні висновки, все ж якоюсь мірою вказують на наявність у південних говорах уже в початковий період давньоруської писемності твердої вимови приголосних перед [е], типової
310 Див.: Васильєв JI. JI. С каким звуком могла ассоциироваться буква «нейотированный юс малый» в сознании писцов некоторых древнерусских памятников?— Русский филологический вестник, т. 69, кн. 1, 1913.
811 Див.: Васильев JI. JI. Зазнач, праця, с. 191.
Див,: Дурново Ht Очерк истории русского языка, с. 150,
254 для сучасної української мови 313. Таке припущення могло б бути прийнятним, якби палаталізована і напівпалаталізована вимова приголосних розрізнялась тільки перед [е] й не спостерігалась перед іншими голосними переднього ряду, зокрема перед [а]. Тому правдоподібним видається погляд, що орфографічні показання давньоруських пам'яток відбивають збереження в південній діалектній зоні давньоруської мови напівпалаталізованих приголосних до XII ст., і не тільки перед [е], а перед всіма голосними переднього рядузи. Палаталізація цих приголосних розпочалася лише з XII ст., причому не розповсюдилась на позиції перед [е] та [і], що зумовлено характером їх артикуляції.
Деяким, хоч, правда, не прямим, підтвердженням того, ijjo в давньоруських говорах, на основі яких сформувалась українська мова, спільнослов'янські напівпалаталізовані приголосні перед [і] не піддавались процесові палаталізації, може бути їх напівм'яка вимова в подібній позиції в ряді архаїчних говорів, що перебувають на периферії сучасної української мовної території (в окремих во-линсько-поліських, гуцульських, лемківських).
Депалаталізація напівпом'якшених приголосних перед [і] зумовлена артикуляційною природою цього голосного, в ній закладені потенціальні властивості до повної утрати будь-якої здатності пом'якшувати попередній приголосний. Тільки тим, що в південних говорах давньоруської мови вживався голосний [і] відносно зниженого і глибшого творення, ніж в інших її діалектах, пояснюється той факт, що ці говори не переживали стадії повного пом'якшення напівпалаталізованих приголосних перед [і], а депалаталізувались. Таке припущення допомагає розкрити причини депалаталізації приголосних перед давньоруським [і] у південних говорах східнослов'янської мовної спільності, чого не може запропонувати гіпотеза про обов'язкову для всіх давньоруських діалектів стадію палаталізації напівпом'якшених приголосних перед [і]. Деякі мовознавці, заперечуючи стадію палаталізації приголосних у позиції перед давньоруським [і], як і перед [е], у тих говорах, на основі яких склалася українська мова, лише з тих міркувань, що процес безпосереднього переходу напівпалаталізованих приголосних у тверді значно простіший і природніший, ніж їх палаталізація, а потім депалаталізація, до того ж в історично дуже короткий період, теж таким поясненням не розкривають причин, які викликали цей процес , причому не в усіх давньоруських говорах, а лише в частині їх.
Процес зближення [і] з [у], а отже, й депалаталізація напівпом'якшених приголосних перед давнім [і] розпочався з поступового пересування цього голосного в напрямі до [у], тобто з подальшого зниження його артикуляції й відсунення її в глибину. Наслідки та-
313 Див.: Булаховський JI. А. Фонетичні і морфологічні південнорусизми в староукраїнських пам'ятках XII—XIV століть.— Праці Київськ. держ. ун-ту * т. 1. Гуманітарні науки. K., 1954, с. 135.
Див.: Савченко О. H. Деякі звукові особливості староруських діалектів,— Укр. мова в школі, 1954, № 6, с. 16,
255 кого зближення відбивають змішуванням літер и та ы давньоруські пам'ятки південного походження вже з другої половини XI—
XII ст., напр.: у Ізб. 1073 р.— плътолюбьш (135), выны (154 зв.), землтмЪрыи (203 зв.), Ахименыды (154) і ти ли съмЪюши (87), псал-тира (253 зв.), нєправьди (104 зв.), прикриваю (185), посинЬти (-посинити, 216); в Ізб. 1076 р.— осырЪт. (112 зв.), пронирливии (249); в Архангельському єв. 1092 р.— постыдиться (80 зв.), години (111), рызы (118) і рибЬі (163); у Сл. Гр. Б. XI ст.— листи (52), попитании (55), наоучєнии (341); у Написі Софії Київської XII ст.— юнъчынъ (№ 25, 61), в уривках Волинського стихіраря XII—
