История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Перед рефлексами [и] та [е] здебільшого відбулася повна депзла-^ талізація всіх приголосних: дид, грих, лизти, обид, numiffiTTfecfJ! тело, вера. Проте в деяких північних (р'ичка, гэр'их, гор'ех— АУМ, т. 2, картд 6) і подільських Говорах приголосні перед ними пом'якшені: д'ети, с'ено, л'езтй, б'елий, п'ешки. Після твердих губних перед [и], [е] з [є] можливий вставний [j], що виник у процесі депалаталізації [b]? [р], [w], [m]: об\ид, ejupa, зв}ир, njuuiKU,
UUU •
oojed, ejepa, njeuiKu, o6jed, ejepa, njeuucu. Говори такого типу спорадично зустрічаються у волинсько-поліському діалектному районі, на Житомирщині, на півночі Лівобережжя (АУМ, Ti 1, карта 10), у Дрогобицькому районі Львівської обл. тощо 295. Вставний [j] іноді трапляється після губних і перед рефлексами [і] та [іе]: ejimep, б}іелий, CMjiex 296.
Отже, рефлекси [є] в, українській мові досить різноманітні, хоч у переважній більшості її говорів суцільно поширений незалежно від позиції монофтонг [і].
Староукраїнські писемні пам'ятки від найдавнішого періоду" й до кінця XVIII ст. рефлекси [е] передають літерами и, е, Ф, зрідка^ ы, і. Літера и, що нею звичайно передавався голосний [і]^частіше" трапляється в тих" пам'ятках, які походять з південної території, де звук [є] послідовно розвинувся в [і], і значно рідше в документах з північної території України. Так, дуже часто літера и для позначення [і] з [є] вживається в молдавських грамотах XIV—XV ст.; пор. М. Costachescu. Documentele moldaven§ti, т. 1, Яси, 1931 p.: крипость, мисмцм (гр. 4), вира (гр. 9, 21, 56), пасика (гр. 45), соби (гр. 45, 70, 83), мисто (гр. 46), вирныи (гр. 50), дви (гр. 56), сино (гр. 60), синожати (гр. 70); т. 2, 1932 р.: дило (гр. 81), тоби (гр. 123)
296 Див.: Приступа Пш I9 Зазнач, праця, с, 149—150. Там же, с, 146,
243 та ін.; оусимъ, оусими (Рус., гр. 1411, 74), мисто, соби, пасика, оусих(гр. 1432, 89), лись (гр. 1446, 100), на ДнистрЪ (гр. 1448, 101), цина (гр. 1460, 101). В аналогічній функції помітно використовується літера и в галицьких і близьких до них волинських грамотах XIV—XV ст.: ecu, всимъ (ВС, 1347; АЗР, 1, 2), при нашей ebpu (Р., гр. 1388, 37), никоторою (43), всихъ (гр. 1393, 49), розьїхал, розьиздъ, розьиздови, розьизду, выихали (гр. 1404, 68), на рици, всимъ, с лисы, синооттми, крипость, нашю печать привисит (гр. 1407, 72), оусимъ (гр. 1411, 76), видивь, есими, велили (гр. 1434, 128), мисмцм, синожатми (гр. 1440, 142), нынишнимъ (гр. 1445, 150), дити (151), Щитками, въсими, хотил (гр. 1454, 163), потрибно (Рус., гр. 1421, 64).
Літера и для позначення голосного [і] з [ё] в староукраїнській літературній мові продовжує вживатися — в одних пам'ятках більше, в інших менше — й у наступні століття, як наприклад: ecu (On. Київ, з., 1552; АЮЗР, VII, І, 106), витру (Оп. Кан. з., 1552, 92), сира (109), чоловикь (111), misiacia septembra (Оп. Жит. з. 1545, 123), покритя" жадного нитъ (Кн. луцька, 1583, АЮЗР, І, 1,
183), ижь, пїи, а вєсєлисм (ПЄ, 1557—1561, 274 зв.), видили (КА, 1560,179), видил (213), овЬри (135), вирное (85), дитми (583), свитаня (109), терпили (312), тоби, даты, хотил-єм (АЖ, 1583,47), побигли, прибигиіьс, дити, недили (48), збожя не сишлъ (54), ecu (1584, 144), имъ, иси (Б. ЖС, XVI, 33) , кимъ (op. відм., 40), поихалъ (Пер., XVII, 29), ихали (32), стриляетъ, переминилъ (Луц. XVII, 38), рики (39), йсти (25); исти (Зиз. Лекс., 1596, 24)> смотрити (33),
идло (89), розъилъ (Бер., 1616г 69), проквитает (58), квитнучам (Бер. Лекс., 1627, 224), винецъ (Рєз., І, 154), всихъ (грам. 1643, 53), вмЬсти (69), на объди (Грам. 1645, 33 зв.), по улици (79), гриховь (19), виры, вичными, неодминная згода (АПГУ, XVII, І, 14), звиру (29), свидков, невистку (II, 32), бидности (57), Олийникь, Твердо-хлибъ (28), йздять (Опішнянська купча 9.V. 1681, Пан., 96), прыви-тати (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 147), личеное (217), привитання (Л. Вел. 1720, 34), розъйдала (37), намирениях (133), вийжали (140), прийзджать (237), обидил (С., І, 44), втеби (II, 130), поспитаєм (348), личебная (423), зовеймъ (І. Некр., XVIII, 23), наився (24) та ін. Проте така орфографія не здобула в ній не тільки загального визнання, а й будь-якої переваги. Причина цього полягала в тому, що літера и набула в староукраїнському письмі іншого звукового значення, нею почали передавати, хоч теж, звичайно, непослідовно, голосний [и], що розвинувся з давніх [і] та [у].
Звук [і] значно частіше позначався традиційною літерою або є, причому здебільшого в тих самих авторів, у тому самому творі чи писемному документі вживалися обидві ці літери без будь-якої диференціації, напр.: оу вЪки (P., гр.1429, 113) і на веки (гр. 1415, 87), єЬчное і вечное (гр. 1404, 70); лЪпилому і лепшому (PyG.,'rp. 1490, 49), мЩане (гр. 1493, 50) і мещане (гр. 1495, 54); мЪстомъ (On. Київ, з., 1552; АЮЗР, VII, І, 110) і месте (113), свЪт (КА, 1560,
244 217) і светъ (216); сЪна і сена (АЖ, 1583, 62), повЪту, мЪсте (67) і повету, места (57); сЬчъ (Грам. 1645, 40 зв.) і сечь (24), дЪвы (15) і девка (41), тЪла (Грам., 1643, 54) і телесное (9), мнЪ і мне (дав. відм.— 18), человЪкъ і человека (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 81), в рецЪ (184); ДнЪпръ і Днепра (JL Вел.*, 1720, 51), всЬмъ і всемъ (94); у грЪхахъ і зогрєиіила (І. Некр., XVIII, 13) та багато інших. Звукове значення літери $ в староукраїнському письмі було одне, нею передавався рефлекс голосного [є], що в переважній частині українських говорів виступав як голосний [і]. Саме таку функцію ^засвідчує той факт, що ця літера часто вживалася на позначення секундарного [і] з колишніх [б] та [є], а також в іншомовних словах на позначення голосного [і], пор. у Бер. Лекс. 1627 — лЬдъ (26), попЪлъ (81), юпЪтер (201), унЪверсалъ (Л. ніжин. полк. 1669, Пан., 84), у К. 3. к. XVII — п. XVIII — фантазию (87), олЪемъ (278), у JI. Вел. 1720 — сЬмъ (52), лЪтера (10), термЪна (20), мЪ (нота. Дил. 1723, IV), у Сковороди — осЪнь (II, 56), I. Некр.— вЪнъ (18), еЪльно (25), рокЪвъ, вЪддаеъ (23) 297.
