История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Однак ще В. О. Богородицький висловив сумнів у достовірності цієї гіпотези. Він припускав, що неперехідне пом'якшення приголосних перед голосними переднього ряду в певних умовах, а саме перед [і] та [є], пережили не всі східнослов'янські діалекти давнього періоду; початок відмінностей тих говорів, що лягли в основу української мови, від говорів, попередників російської та білоруської, у цьому фонетичному явищі намітились ще в ту ранню добу, хоч не-
^5- Див.: Шахматов А. А. Очерки древнейшего периода истории русского языка, с. 127; його ж. Короткий нарис історії української мови, с. 61. Див.: Дурново Н. Очерк истории русского языка, с. 144.
307 Бернштейн С. Б. Очерк сравнительной грамматики славянских языков, с. 239,
252 перехідне пом'якшення в інших умовах — перед [є] та [ь] — було загальним для діалектів усього східного слов'янства 308.
Всебічне дослідження мовних фактів переконує, що напівпалата-лізовані приголосні в говорах, попередниках української мори, не зазнавали перед [і], [е] повної палаталізації, отже, що тверді приголосні в такій позиції виникли в них безпосередньо з напівпалата-лізованих, без проміжної стадії їх повного м'якшення. Історики східнослов'янських мов тепер уже не мають будь-якого сумніву, що давньоруська мова, сформувавшись як певна єдність, не виключала наявності в ній локальних явищ, діалектних розходжень. А тому, крім фонетичних процесів, спільних для всіх східнослов'янських говорів, і такі процеси в той час, звичайно, переважали, в давньоруській мові відбувалися також зміни, що охоплювали лише частину її говорів, зміни локального характеру. Таким чином, припущення, що м'якшення спільнослов'янських напівпалаталізованих приголосних у позиції перед голосними переднього ряду не поширилось на всі давні східнослов'янські говори, не суперечить закономірностям фонетичного розвитку цих говорів.
Одним з доказів відсутності м'якшення напівпалаталізованих приголосних у давньоруських говорах, що лягли в основу української мови, є показання орфографії писемних пам'яток XI—XII ст. Так, наприклад, в Арх. єв. 1092 р., у тій її частині, яка написана другим почерком, після літер л та н послідовно пишеться ге, якщо звуки [і] та [п] успадковані як палатальні від спільнослов'янської доби: глаголете (82 зв.), възлюбл/енъ (100 зв.), о нюмь (82 зв.), поклонгени/е (27 зв.), обременіени (139), земліе (кл. ф., 145) та ін. Якщо ж вони в спільнослов'янській мові були напівпалаталізовані, то після літер на їх позначення пишеться є: вьзлєже (90), облекоіиа (104 зв.), погьібнєть (127 зв.), именє (137 зв.). В аналогічних умовах розрізняється написання літер ге і є після л та н також у Типографському уставі XI—XII ст.— хваліениіємь, воліею, поклоніению і посълеть, господине; Єфрем. корм. XII ст.— поставлюныихъ (11), оуставлюниіа (3), давлієниньї (67), оупражнюноу (138), внюи (297) і съплетени, принесешь (3), стєпене (294); в грамоті Мстислава бл. 1130 р.— донюлЪ же, осєньнгєгє і изосостанетЪ, игумене, поньнєпгь (Хр., 27). Подібні написання трапляються, хоч і не з такою послідовністю або лише спорадично, і в інших тогочасних пам'ятках, що походять з південно-західної території розповсюдження давньоруської мови, наприклад, у Добриловому єв. 1164 p.: нгєго, нтму (45) і не, имене (50), легеонъ (92).
М. М. Дурново, який перший звернув увагу на такі написання, слушно відзначав, що «правильне розрізнення є та ге після н та л не може тлумачитись як чисто орфографічне явище і, отже, вказує на вимову самих переписувачів» 30Э, тобто на те, що вони відрізняли м'які приголосні від напівм'яких.
308 Див.: Богородицкий В. Л„ Общий курс русской грамматики. Вид. 5-е. М,— Л., 1935, с. 287—288.
899 Див.: Дурново H. Очерк истории русского языка, с. 149.
253 Є й інші факти, які свідчать про розрізнення в південно-західних діалектах давньоруської мови XI—XII ст. палаталізованих і напівпалаталізованих приголосних перед голосними переднього ряду, причому не тільки перед [е], а й перед ja] з [§]. Його відбиває орфографія деяких пам'яток давньоруської писемності південно-західного походження (Слова Григорія Богослова XI ст., Христинопіль-ський апостол XII ст. тощо) написанням літер а та іа 310.
Літера іа після н, л ставилася в них звичайно тоді, коли відповідні приголосні були м'які, тобто походили з [nj], [Ij]: съхранюю (Хр. an., XII, 1?1), огніа (107), кораблю. (64), волю (47), оутрьню (Сл. Гр. Б., XI, 102), коуплю (42), възбранюти (Златоструй, XII, 3), землю (2). Літера а, причому не тільки для позначення рефлекса [§], переважала тоді, коли приголосному, після якого стояв голосний, що передавався цією літерою, така м'якість не була властива-: молмхъ (Хр. an., XII, 125), притъкнмхоу (60), гонмиїе (180), кнмзю (55), також видмъ (53), растмиїе (46), прозмбе (79). У деяких пам'ятках замість а іноді писали в такій позиції цавіть літеру а: вьза (Ізб. 1073, 219), изЬдать (103), възалъ (Златоуструй, XII, 92), но* сать (173 зв.), прйзабе (Мінея, XII, 44). Отже, літера а асоціювалась «зі звуком, який не пом'якшував попереднього, приголосного», тобто зі звуком «типу а» зп.
