История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Зважаючи на те, що депалаталізація приголосних перед [е] історично пов'язана з їх ствердінням перед давнім [і] і ним зумовлена, можна припустити, що обидва ці фонетичні процеси дуже близькі в часі, хоч повністю вони й не могли збігатися. Перший з них розпочався з деяким, звичайно незначним, відставанням від другого.
Період депалаталізації приголосних перед [е] з найбільшою достовірністю можна обмежити кінцем XII — першою половиною XIII ст. Орфографія давньоруських писемних пам'яток не мала засобів для відбиття процесу ствердіння приголосних перед [е], але визначити його час дозволяють деякі зіставлення з іншими фонетичними процесами, що відбувалися в давньоруських говорах.
У сучасних північноукраїнських діалектах приголосні кінця основи в іменниках типу знание, жатте вимовляються перед [е] як звуки палаталізовані, крім губних та [г], що в цих діалектах звичайно тверді. Сполучення «м'який приголосний + [е]» в іменниках такого типу розвинулися після занепаду зредукованих і асиміляції звука [j] попереднім пом'якшеним приголосним: t'i -J- je->t'je->-
261 t'te, M. Трубецькой 327, а за ним і О. Н. Савченко 328 цю асиміляцію відносять на другу половину XII ст. Переконливих підстав для такого раннього її датування немає, оскільки на цей час у давньоруській мові ще лише завершувався процес занепаду зредукованих. Більш імовірно вона відбувалася трохи пізніше, в XIII ст., і завершилася, принаймні в говорах, на основі яких сформувалися сучасні північноукраїнські діалекти, у другій половині цього століття. Зважаючи на те, що в північних говорах української мови приголосні перед [е] у такій позиції зберегли свою пом'якшену вимову, правомірно вважати, що депалаталізація приголосних перед [е] відбулася раніше, ніж завершилася асиміляція пом'якшеним приголосним наступного [j], отже, вона припадає, певно, на першу половину XIII ст.
Т. JIep-Сплавінський як доказ депалаталізації приголосних перед [е] ще до кінця XIII ст. у говорах, на основі яких склалася українська мова, висуває той факт, що на ці говори не розповсюдилось змішування [є] і [е]. Таке змішування виникло, як відомо, десь на початку XIII ст, на території давньоруських діалектів, на основі яких склалися північні говори білоруської мови; на кінець того ж століття воно досягло меж північних протоукраїнських говорів, де зустріло голосний [е] після твердих, а не пом'якшених приголосних, це й загальмувало його дальше просування на південь. Дату депалаталізації приголосних перед [е] потрібно трохи відсунути на більш ранню добу, тобто приблизно на першу половину XIII ст. 329.
Про завершення депалаталізації приголосних перед [е] ще до кінця XIII ст. свідчить той факт, що цей фонетичний процес не поширився на пом'якшені приголосні перед новим [е], який виник з [а] в багатьох південно-західних діалектах української мови: зять зєть — [з'ат'] [з'ет']. Діалектна зміна [а] в [е] після м'яких приголосних фіксується пам'ятками староукраїнської писемності ще з XIV ст.
Депалаталізація приголосних перед [е] також поширила можливість сполучування твердих фонем з голосними переднього ряду, оскільки вона в цій позиції охопила не тільки напівпом'якшені приголосні, що виступали як варіантні реалізатори твердих фонем, а й м'які, які функціонували як самостійні фонеми. В сучасній українській літературній мові сполучення м'якої приголосної фонеми з [е] позиційно обмежене лише формами прикметників середнього роду однини [рин'е], [жит'н'е], [трет'е], похідними утвореннями від іменників середнього родУ типу життя, знання — [жит'т'евий], [жит'т'ев'іс'т'І та формою дієслова ллє, ллється — [л'л'е].
8^7 Див.: Trubetzkoj N. Einiges uber die russische Lautentwicklung und die Auflosung der gemeinrussishen Spracheinheit.— Zeitschrift fur slavische Philologie, 1925, Bd 1, N 3—4, S. 306. ?
8^8 Див.: Савченко О. Я. Деякі звукові особливості староруських діалектів, с. 16.
329 Див,: Lehr-Splawinski Ttt Studia і szcice Wybraniet Warszawa, 1957> sv 291—293,
262 § 73. Зближення ненаголошених [е], [и]. У писемних пам'ятках давньоруської мови, що відбивали окремі фонетичні особливості південних говорів східнослов'янської мовної спільності, ще з XI ст, зрідка трапляється поплутання літер є — и: наричєїии (Ізб. 1073, 112), на Kpucrrvb (157), властилинъ (Ізб. 1076, 130 зв.), оучитил/й (233), сєдить (JTJI, 1377, 141). Це свідчить, очевидно, про певне артикулярно-акустичне зближення давньоруських звуків [е] та [і]. Перехід [і] в [и], що супроводжувався значним просуванням його артикуляції вниз, у напрямі до [е], сприяв дальшому зближенню [е] й нового голосного [и], що розвинувся з [і]. Пам'ятки староукраїнської мови відбивають його у ненаголошеному складі з найдавніших часів написанням літер и або ы на місці в і літери е на місці и, наприклад, ожинисд (Є. Верк., XIV, 146), диниса (Рус., гр. 1432, 89), пинать (Богд., XV, І, 270)? именилі (464низгода (II, 424), потвырждение (І, 101), звинячим (КА, 1560, 342), Макидоніи (86), чирвоного, чирвоным (АЖ, 1583, 51), минЬ (РД, XVII, 57), чирвоного, чиреоныи (Бер. Лекс., 1627, 54), звиню, дзвинти (42), минЬ (63), Диниса (АПГУ, І, 53), Олихвир (II, 19), чирвоний (111), с Кобыляка (1, 25), перипона, змижи цасъ (Сл. о збуреню пекла, XVII) 330, канциляриєй (Л. Вел., 1720, 31), наиієми (Богд., XV, І, 290), ожева-ли (294), Некита (II, 116), чєсло (Оп. Черк, з., 1552; АЮЗР, VII,
