Научная литература
booksshare.net -> Добавить материал -> Лингвистика -> Жовтобрюх М.А. -> "История украинского языка. Фонетика" -> 139

История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.

Жовтобрюх М.А., Русанивский В.М., Скляренко В.Г. История украинского языка. Фонетика — Наукова думка, 1979. — 372 c.
Скачать (прямая ссылка): istoriyaukrainskogoyazika1979.djvu
Предыдущая << 1 .. 133 134 135 136 137 138 < 139 > 140 141 142 143 144 145 .. 196 >> Следующая


I, 72), седить, (Оп. Київ, з., 119), вспомнєли (Є. Her. 1581, 86), на-лелъ (103), вьшваєт (31), цебули (АЖ, 1584, 77), конституцєями (92), прєпомневиїи (1583, 58), в Житомєру (70), Кенъдратъ (65), запомнєвиїи (1584, 117), метрополита (Пер., 33), Чегерин (АПГУ,

II, ЗО), презначаетъ (К. З., к. XVII — п. XVIII ст., 298), тесмъ (Ал. Тиш., XVIII, 42) та ін. Артикуляція голосних [е] та [и] досить сильно зближується в частині південно-західних говорів, як відомо, не лише в ненаголошеній, а й у наголошеній позиції. Пояснюється таке зближення тим, що в подібних говорах звук [е] твориться з значним просуненням його в напрямі до голосних верхнього підняття. Ця фонетична риса теж з найдавніших часів відбивається староукраїнськими пам'ятками: поль тритыа ста, полъ тритьге гривны (Р., гр. 1386—1418, 35), Марена, прешлыи (Богд., XV, І, 55).

Зближення вимови ненаголошеного Іе] та [и] стало орфоепічною нормою сучасної української літературної мови. Воно властиве й для всіх говорів південно-східної та південно-західної діалектної групи. На думку Л. А. Булаховського, зближення артикуляції [е] та [и] закріпилося в сучасній орфографії дієслова припинити (замість етимологічного препинити> перепинити, пор. ст.-сл. префікс пр?-) 331, хоч це дієслово могло утворитися й з префіксом при- (пор. рос. приостановить).

^0 ЗНТШ, т. 81, с. 22.

831 Див.: Булаховський JI. Л. З історичних коментарів до української мови. Голосні повного утворення.— Наук. зап. Київськ, держ* ун-ту, т, 5, вип. 1* 1946, с. 99.

263 Деякі письменники ще на початку нашого століття обстоювали фонетичне написання займенника меніл пропонуючи передавати в ньому е через и: мині 332.

На північні говори української мови процес зближення артикуляції ненаголошених [е] та [и] не поширився.

§ 74. Зміна [е] в [о]. Перехід [е] в [о] властивий у певних позиціях усім сучасним східнослов'янським мовам: укр. четвертий — чотири, женити — жонатий; рос. сестра — сестры [с'о'стры], лететь — полёт [пол'оїт]; блр. сястра [с'астраї] -«- д.-р. сестра — сестры [с'оістрьі], ляцець [л'ац'еіц'] д.-р. летЬти — палёт [пал'оїт]. Отже, виникнення цього фонетичного явища належить ще до давньоруського періоду. Його реалізація обмежувалася чітко визначеними звуковими умовами, а саме — палатальністю попереднього приголосного та твердістю наступного.

Найдавніщі випадки написання літери о на місці е після шиплячих у давньоруських пам'ятках зрідка трапляються ще з другої половини XI ст.: чоловЬка (Ізб. 1073, 179 зв.), жона (Ізб. 1076, 181 зв.). Подібних прикладів небагато, тому дехто з дослідників припускав, що вони могли бути звичайними описками 333. Проте серйозних підстав для заперечення того, що ці написання відбивають живу вимову, немає. Свідчення сучасної української мови, в якій [о] з [е] після шиплячих перед здавна твердим приголосним становить закономірне явище, а також подальше збільшення подібних прикладів у давньоруських пам'ятках не дозволяє розглядати наведені написання як орфографічні помилки чи описки переписувачів 334.

Уживання літери о на місці е в наступному cixyiirn, причому не тільки після шиплячих, а зрідка й після інших пом'якшених приголосних, можуть ілюструвати такі приклади: хытрьцомъ (5), мужомъ (21), съкажом (22), бывъшомъ (24), разъдЪливъшомъсл (40), блажонъ (99), дьржсицомъ (164) — «Слбва Іполіта про антихриста», XII ст.; пославшомоу (Є. Гал. 1144, 104), движющімусм (Виг. зб., XII, 139), имоущомоу (Хр. an. XII, 85),твормщому (113), мЪньшому (125); имущомъ (1 зв.), врЪжонъ (4), служащомъ, пришьдъшомъ, нас ніщо мъ (13 зв.), вЪровавъиломъ (33), сьврьшонъ (52 зв.), врачомъ (68) — Жит. Єпіф. XII ст.; борющомусм (10 зв.), носшщому (12 зв.), рекшому (14 зв.) — Черн. ліствиця XII ст.; у Фодора (НБГ 2-ї пол. XII, № 153, ЗО) та ін. Ще більше випадків написання е на місці о засвідчують давньоруські пам'ятки XIII ст.: обладающомоу (Усп. зб. XII—XIII, 145); поживъшомъ (26 зв.), приюмиюму (37), стомщомъ

332 Див.: Нечуй-Левицький І. Сьогочасна часописна мова на Україні. K., 1907, с. 19—20.

333 Див.: Ягич И. В. Критические заметки по истории русского языка. Спб., 1889, с. 36; Шахматов А. А. Очерк древнейшего периода истории русского языка, с. 120.

334 Див.: Филин Ф. П. Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 189.

264 (73 зв.) — Тріоль Мойсея киянина XII—XIII ст.; жонъ (81), при-ступающомъ (82), крьщонъ (86), єЬрующому (88 зв.) — Уч. ?в. XII—XIII ст.; оуражонъ (501), вълЬзоущомъ (271), смоущающомъ (327) — ЖС X111 ст.; послЪдующому (80), размЪшонъ (150), /едущомъ (133 зв.) — Холмська єв. XIII ст.; сопущому (125 зв.), оумерьшомоу (126 зв.) — ЖН, 1219; въетавъшомоу (33), твормщому (64) — Ростовський апостол 1220; зъвавъшому (49), пришьдъшому (54), пославъшому (67 зв.) — Новг. пролог 1262 р.; лежащому (445 зв.) — Новг. корм., 1282; ащо (37 зв.), хотящому (63), мншщому (76), триженцомъ (174), учившомъ (269) — Ряз. корм., 1284; вашому, нашому — См. гр. 1284, 66; згостомо (гостем) — НБГ, XIII, «Nb 61, 62 тощо.

У писемних пам'ятках староукраїнської мови о на місці е фіксується з найдавніших часів, але звичайно тільки в позиції після шиплячих і дуже зрідка після [j] та інших приголосних, напр.: чотири (ВС, 1347; АЗР, І, 4), шляхтичовъ, жону (7), жони (10), чорнымъ (Р., гр., 1393, 49), \еому (Є. Луцьк, XIV, 34); (мы) речомъ (Є. Верк. XIV, 85), можомъ (98), жонъ (40), вечоръ (113), врачовъ (123), бъчолъ (150), також къ ному (114 зв.), старцомъ (107 зв); чотири (Р., гр. 1400, 62), чорномоу (гр. 1413, 83), жони, жону (гр. 1434, 78), чоловЬкъ, чоловіка (гр. 1435, 134), боръщовку (гр. 1438, 138), чорнии (139), мощонъчъчи (Рус., гр. 1421, 64), Чоръного (ИЗ), моншова (гр. 1462, 116), боръщовцЪ (гр. 1497, 60) чотири, скорчом, нашому (гр. 1499,63), сажонъ, городничого (On. Київ. з. 1552, АЮЗР, XVII, І, 107), Жолудь, Чорноусъ (104); жолобковитыхъ (110), чоло-викъ (111), Чорний (114), Чоботаръ, ничого (119), чорнии, чорна (Оп. Кан. з. 1552, 92); бчолъ (Б., XIV, 114), жони (55), ничого (200), грушово (355)уЧетоущомоу, хотЬщомоу (99), вашого (II, 394), нашого (385), нашому (351), вашому (400); жона, жони, жоною (КА, 1560, 22), вчора (587), чоловічого (309), чому (34), чорта (549), чорно (612), шостого (618); жони (Є. Her., 1581, 21), жолоба (73), шости (57), чорти (66), пшона, шостую (АЖ, 1582, 39), чого, дожчов (40), лежачого, рижого (43) зложоном (1583, 49), шолку, ничого (65), вчорашъ-нии (68), первшого, нашого, чого, заплачони, засажоному, пришолъ (1584, 71), сорочокъ (106), чола (118), Чоботара (115), на першомъ (149), жолчгмъ (Коп. Пал., 1621, 741), сторожомъ, чоломбите (69), старшого, маючого, човномъ (95); чотирохъ (Луц., XVII, 76), жона (РД, XVII, 57 зв.), чотирохъ, чорную, чого (59), мечомъ (60); с чого (Пер., 1616, 68), мЪшокъ (Сл. Леке.,.XVII, 200), чоло (202), жолтЪю, жолтая, жолтокъ (447), чолнъ (537), шостакъ (538), жорна (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 238), жонамъ (274), жолудокъ (305), пЪшого (243), шоры (272), вЪршописъ (269), човномъ (256), чопи (278), щороку (151) та ін. Наведені приклади відбивають уживання голосного [о], що розвинувся з етимологічного [е] і [е] з [ь], як у кореневій морфемі, так і в суфіксальній та в закінченні, а також у наголошеній і в ненаголошеній позиції, тобто так, як це властиво переважній більшості українських говорів і сучасній українській літературній мові.
Предыдущая << 1 .. 133 134 135 136 137 138 < 139 > 140 141 142 143 144 145 .. 196 >> Следующая

Реклама

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed

Есть, чем поделиться? Отправьте
материал
нам
Авторские права © 2009 BooksShare.
Все права защищены.
Rambler's Top100

c1c0fc952cf0704ad12d6af2ad3bf47e03017fed