История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
XIII ст.— милостиня (13 зв.) та ін. Окремі дослідники всі ці й подібні їм факти пояснюють звичайними описками a6q впливом болгарських оригіналів. Проте більш переконлива аргументація тих учених (О. Н. Савченко, Ф. П. Філін), які змішування літер и — ы вважають відбиттям реальної вимови переписувачів, посилаючись на те, що заміна и на ы й навпаки відносно часто трапляється в південних пам'ятках давньоруської писемності XI—XII ст. й майже зовсім невідома пам'яткам північного походження.
Пам'ятки староукраїнської писемності поплутання і взаємозамі-ну літер и —¦ ы засвідчують з найдавніших часів, напр.: назаршнынЪ (Є. Пол. 1307, 2 зв.), съ нымъ (Є. Луцьк., XIV, 17 зв.), ниви (23 зв.), тисячєго (Р., гр. 1366, 12), тисяча (гр. 1368, 15), млыны (гр. 1434, 128), моужыло, нашымъ, чтоучы, оуслышыть, хотгачы, оучынити (гр. 1454, 162), живота, чинити (163), чиним, оуслышыть, чтучы, дворищы, нашими, печенчыно, вЫслужилъ, очиноу (Рус., гр. 1452,
38), услишит, чистим и світлим срдцемь (гр. 1472, 120), рибу, рибою, мито (121); пустиню (Богд., XV, І, гр. 130), син (гр. 160), риба (гр. 96), гирлами (гр. 105), намЬсники (II, гр. 276), Гавриловича (гр. 391), скотини (гр. 273), прийшли (гр. 405) 315; ми (Кост., XV, І, гр. 11), старими (гр. 22), добримъ (гр. 47), чєтири (гр. 58), чыс-тымъ (И, гр. 13), нашим (гр. 54), листом (гр. 68), синомъ (гр. 113); мито (Ст., гр. 1453, 18), виходячих (КА, 1560, 641), кричали (106), правьдивии (627), унижоним (461), ставши, они, гроши, одобравшы, маючы, продаты (Запис у кн. Черніг. міськ. рат. 31.VIII. 1659; Пан., 82), оны, чым, нашым (Лист Ніжин, полк. 16.11. 1669; Пан., 84), власний, висланого, которий (Опішн. купча 9.V.1681; Пан., 96), try (Пісня про Стеф. Воєводу з чеськ. грам. Я. Благослова, 1571; IIL- Kp., 173), пишньїє (Є. Her. 1581, 57), нине (86), мислшчи (103), одным (18), чоловечымъ (93); синов своих (АЖ, 1583, 59), нинешнимъ (1584, 146), чые, прыехавшы, вчынена, диты, послы, обачившы (1583, 47), Гаврыла, прысылал (56), прїатьі (Б. ЖС, XVI, 5), синами (42), питают, пытаются (50), млсминю (58), сыроты (60); открилъ
315 За підрахунками Л. В. Венєвцевої у грамотах, виданих I. Богданом («Dokumentele Iui Stefan eel Маге», вип. 1, 2. Бухарест, 1913) літера и замість ы трапляється більш як у 2 тис. випадків, а літера ы замість и — понад 720 разів. Див. її ж: «Фонетичні особливості молдавських грамот XV сторіччя».— Уч, зап. Харк. ун-ту, т. 111. Труди філол. факультету, т. 9, 1960, с. 191.
256(Пер., п. XVII, ЗО), посилаючи, до них (32), тин (АПГУ, XVII, І, 46), син (60), ми (64), книг (35), зими (II, 104), добримъ, вииіиіг всВхъ (Л. Вел., XVII, 143), болшым, меншые, лобизаєт (58), пришли мясници (144), посилаю (Сл. Лекс., XVII, 199), язйкъ (218), риба. (219), ми (К. 3., к. XVII — п. XVIII, 83), дитина (108), година (39), сироть (65), еЬрити (112), винограду (144), зима (176), правило (191), сили (199), одежину (187), кривди (Л. Сам., 1702, 63), живим (78), вийшол (79), витлумачити (JI. Вел., 1720,2),труди (7), димъ (32), ми, ви (48), жони (95), били (223), измЪнника, неповыненъ (231), музика, музїка і музика (Дил., 1723, III), високій, незвичайне (V), наприкладь і прикладъ (X), напрїкладь (XI) та багато інших. Писемні приклади на взаємозаміну в староукраїнських пам'ятках літер и та ы дають підставу для безсумнівного висновку, що ці літери позначали в них той самий звук, отже, що в українській мові вже з самого початку XIV ст. етимологічні голосні [і] та [у] не розрізнялися. Таким чином, у більшості говорів на основі яких вона сформувалася, процес їх злиття відбувся, певно, не пізніше XIII ст. Відсувати його на XIV ст. 316 серйозних підстав немає.
Проте наведені факти з писемних документів не можуть самі по собі пояснити, як відбувався процес злиття [і] та [у] в одному звукові, тобто як виник сучасний український голосний [и]. Багатий матеріал для розв'язання цього питання дають українські діалекти.
Голосний [и] на місці давньоруських [і] та- [у] вживається, як відомо, в сучасній літературній мові, в усіх українських південно-східних та в переважній частині південно-західних і північних говорів. Однак, деяким південно-західним і північним діалектам властиві інші фонетичні співвідношення. Так, в окремих закарпатських говорах, що межують з словацькими, а також у деяких карпатських зберігається, хоч і непослідовно, давній голосний [і], причому він часто зовсім не палаталізує попереднього приголосного (робіті, хо-діті, родіч), але секундарний [і] в тих же говорах його пом'якшує (гн'іу, бес'іда). Засвідчуються в карпатському та закарпатському ареалі й такі говори, в яких етимологічний [і] змінився в [у], тобто в [і] з глибшою артикуляцією, наближеною до артикуляції сучасного українського [и], але все ж переднішою в порівнянні з нею: [Іура], [dolyna]. Збереження давньоруського [і] часто обмежується морфологічними або акцентуаційними умовами: рукамі, ходйті, ходитиK У всіх південно-західних говорах, що зберігають етимологічний [і], вживається також і успадкований від давньоруської мови голосний [ы]: сівий, маліни 317. Проте в ряді карпатських говорів давньоруський [і] трансформувався в сучасний український