История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
и и и
й сполучень г'і, к'І, х'і чи г'і, к'і, х'і або близьких до них, як це спостерігається, наприклад, у багатьох районах на території по-
80? Див.: Шило Г. Ф. Південно-західні говори УРСР на північ від Дністра,
с. 74—76.
250 ширення північної групи сучасних українських діалектів, треба розглядати як явище здебільшого пізнішого походження. У північних говорах воно, безперечно, відбиває взаємоконтакти на діалектному рівні української мови з білоруською.
Злиття давніх [і] та [у] в одному голосному з усіх східнослов'янських мов властиве лише українській і становить одну з специфічних рис її фонетичної системи. О. О. Шахматов, а за ним і П. О. Бузук зміну давньоруського голосного високого підняття [і] в звук, близький до середнього, яким є тепер український [и], пояснювали депалаталізацією перед ним приголосного. Вони вважали, що саме депалаталізація приголосного перед [і] зумовила зближення й злиття його з [у] 303. На думку Ф. П. Філіна, навпаки, злиття давніх [і] та [у] відбулося ранішедепалаталізації приголосного перед [і] 304.
Правильно розв'язати це питання можна лише за тієї умови, коли будуть враховані артикуляційні особливості давньоруського [і], успадкованого* від спільнослов'янської доби. Вимова його не була, безсумнівно, однаковою на зсій східнослов'янській мовній території, вона характеризувалася діалектними особливостями. На підставі рефлексів давнього [і] у різних слов'янських мовах можна припустити, що діалектні розходження в артикуляції цього голосного виникли ще на спільнослов'янському грунті. В одних говорах він уже тоді вимовлявся як дуже високий і вузький передній голосций, а в інших його артикуляція, хоч і не виходила за межі верхнього підняття і переднього ряду, все ж була дещо обнижена, більш відкрита і відсунута в глибину. В самій артикуляції такого голосного була закладена тенденція до його подальшого розвитку в напрямі до голосного середнього ряду.
Давньоруська мова успадкувала деякі свої діалектні особливості ще від спільнослов'янської. До таких особливостей належить і неоднакова в різних її говорах артикуляція голосного [і]. На відміну від північних і східних говорів давньоруської мови у її південцій діалектній зоні голосний [і] характеризувався дещо зниженим творенням, більш широкою, відкритою і глибокою артикуляцією, хоч він і перебував у сфері голосних переднього ряду. Такий голосний закономірно трансформувався в цих говорах у типовий для української мови звук [и], що твориться близько до межі переднього й середнього ряду, високого й середнього підняття.
Зміна давньоруського [і] в голосний [и] та депалаталізація приголосних перед [і] — процеси, поза всяким сумнівом, взаємопов'язані, хоч перший з них попереджав другий і зумовлював його.
Приголосні депалаталізувались в українській мові не тільки перед давнім [і], а й перед [е]: нива, тихо, лежати, село. В науковій
303 Див.: Шахматов О. О/ Короткий нарис історії української мови.— В кн.: Шахматов O., Кримський А. Нариси з історії української мови, K., 1924, с. 61. Бузук Д. О. Нарис історії української мови, с. 46.
304 Див.: Филин Ф. /7. Происхождение русского, украинского и белорусско-
го языков, -с. 309.
251 літературі відсутній єдиний погляд на ступінь пом'якшення приголосних у давньоруській мові, що стояли в позиції перед [і] та [е]. Відомо, що східнослов'янські діалекти у такій позиції, як і перед [е], [є] та [ь], успадкували від спільнослов'янського періоду напів-палаталізовані приголосні, крім шиплячих, які характеризувались повною палаталізацією, та задньоязикових і фарингального [h], що перед голосними переднього ряду взагалі не вживалися, причому напівпалаталізовані приголосні з фонологічного погляду не відрізнялися від відповідних твердих, тобто вони становили позиційні варіанти відповідних твердих приголосних фонем. Внаслідок асимілятивного пом'якшення напівпалаталізованих приголосних у давньоруських діалектах відбувався процес їх поступового зближення, а далі й повного злиття з палатальними, що протиставлялися твердим як самостійні фонеми. Виникає питання, як конкретно реалізувався такий процес у давньоруській мові, чи він охопив усі її діалекти, чи лише певну частину їх. На думку О. О. Шахматова, процес пом'якшення напівпалаталізованих приголосних відбувся перед усіма голосними переднього ряду, в тому числі й перед [і], [е], і поширився він на всю східйослов'янську мовну територію, повністю реалізувавшись і в тих говорах, що лягли в основу формування української м<?ви. Основним аргументом на користь пом'якшення напівпалаталізованих приголосних перед [і], [е] в діалектах, попередниках української мови, висувалось те, що в сучасній українській мові колишні напівпалаталізовані приголосні перед рефлексами всіх інших давньоруських голосних переднього ряду вимовляються як м'які, тобто вони м'які перед [а] з [§], перед [і] з [є], перед колишнім [ь], а також перед [і] та [о] з [е]: [т'ажко]-<-[*t'Qzbko], [л'іто]
[l'§to], [с'іт'] [s'et'], дієслово [н'іс], діал. [n'yoc], [n'yuc]-<-^-[n'eslb] 305. Гіпотезу про^загальне для всіх східнослов'янських діалектів пом'якшення спільнослов'янських напівпалаталізованих приголосних перед голосними переднього ряду розвивав М. М. Дурново 30в, а в наш час її поділяє С. Б. Бернштейн, який вважає, що «цей процес охопив і ті говори, які лежать в основі української мови» 307.
