История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
Вплив аналогії може не тільки викликати перехід [е] в [о] при відсутності для цього фонетичних умов, а й загальмувати такий перехід, хоч фонетичні умови для нього й існують. Так, у першій особі множини після шиплячих та [j] дієслова зберігають давній [е] перед твердим приголосним (можемо, кажемо, пишемо, хочемо, чуємо, знаємо, читаємо) під впливом форм другої особи множини, в якій звук ft], що стоїть після [е], раніше був не твердий, k напів-палаталізований (пишете, знаєте), та другої особи однини (кажеш, хочеш, знаєш — д.-р. кажеши, хочеши, знаїеши).
Голосний [е] у формах шептати, чесати, щезати, жену, шепчу, чешу, щезну не лабіалізувався під впливом інших форм цих же дієслів, що в них після [е] в давньоруській мові вимовлявся пом'якшений приголосний' жене, женеш, женете, шепче, шепчеш, шепчете, чеше, чешеш, чешете, щезнеш, щезне, щезнете і под.
Відсутність переходу [е] в [о] після шиплячих та [j] в пасивних дієприкметниках типу збуджений, печений, кручений, завершений, освоєний, озброєний пояснюється аналогією їх до тих дієприкметників, у яких голосний [е] стоїть після інших приголосних: варений, несений, роблений. Це ж, певно, .стосується й прикметників типу
274 рожевий, дешевий, грошевий, овочевий, звичаєвий і т. д. Пор. вогневий, липневий, яблуневий.
В іменниках решето, щепа, прищепа на збереження [е] могли впливати форми непрямих відмінків на -і (у решеті, щепі, на щепі, прищепі), а щодо останніх двох, то й дієслівні форми щепити, при•> щепити, щепиш, прищепиш і т. д.348. Форма дав.-місц. відм. одн. (печері) загальмувала, імовірно, перехід [е] в [о] у слові печера, хоч цьому могла сприяти і його паралельна форма з м'яким [р'], відома багатьом українським діалектам: печеря (Гр., III, 149).
У прикметнику червоний відсутня зміна [е] в [о] фонетично закономірно, оскільки [г'] у давньоруській мові в цій позиції був напів-палатальний.
В окремих словах голосний [о] відповідно до фонетично закономірного [е] виступає як наслідок пізнішого запозичення. Такий [о] українська мова знає в іменнику дьоготь, що зайшов до неї з білоруської мови (блр. дёгаць); в словах льоток (с.-г. термін), льотка (металургійний термін); льотний, льотчик, запозичених з російської мови; діал. льот, льоту (Гр., II, 384), паралельно до літер, літ,, лету, в яких він виник теж під впливом російської мови.
На слова іншомовного походження, що зайшли звичайно до української мови після того, як закон зміни [е] на [о] після шиплячих та [j] перестав діяти, така зміна не поширилась, напр.: жест, жетон, прожектор, ешелон, шеф, шеврон, чек, чемодан. Зберігається [е] після шиплячих та [j] перед твердим приголосним у книжних словах та старослов'янізмах: жезл, жертва, ковчег.
Голосний звук [о] з [е] спершу міг займати позицію тільки після м'яких приголосних і виступав у давньоруській мові як [о], що був позиційним варіантом фонеми /е/. Після того, коли вже на українському грунті шиплячі депалаталізувались, його вживання перестало зумовлюватись палатальністю попереднього приголосного, який перед таким [о] тепер міг бути як твердий, так і м'який (жовтий, льон, його), тобто [о] став голосним, позиційно незалежним. У зв'язку з депалаталізацієюдюпереднього приголосного відбулося пересування артикуляції [о] з переднього ряду до заднього: [б Wo].
Втративши залежність від палатальності — непалатальності попереднього приголосного, він почав виступати як реалізатор самостійної фонеми /о/, інакше кажучи, функціонально секундарний [о] з етимологічного [е] та [е] з [ь] перестав відрізнятися від етимологічного [о]. Однак це зовсім не вплинуло на кількісний склад голосних фонем української мови, не.викликало й будь-яких змін у їх диференційних ознаках.
Внаслідок зміни [е] на [о] після шиплячих та [j], зрідка також і після інших палатальних (льон) перед твердим приголосним,
340 Пор. Булаховський JI9 Am 3 історичних коментарів до української мови* с. 96—97.
272 зокрема внаслідок аналогії (синього, трьох), фонема /о/ набула ширших функціональних можливостей, а також виникли нові відношення в її сполучуваності з приголосними фонемами (власне, вона стала виступати як після твердих, так і після м'яких приголосних без якихось обмежень). Крім того, фонема /о/ набула деяких нових варіантів у. її звуковій реалізації, пор. [снопа1], [жо'луд'], [jOMy1], [л'он].
пізніші фонетичні зміни
§ 75. Перехід [о], [е] в [і]. Еволюція етимологічних [о] та [е] в [і] становить одну з найважливіших специфічних рис українського вокалізму. Подовжених [б] та [є], що розвинулися з етимологічних [оГГе] Ще на давньоруському грунті внаслідок занепаду зредукованого в наступному складі, українська мова не зберегла. В переважній частині її говорів відповідно до [б] й [ё] незалежно від їх позиції в слові вживається те^іер голоснииГр]. Biff становить норму-і сучасної української літературної мови. Проте деяким українським говорам властиві інші відповідники цих голосних. Так, у західно-волинських говорах відповідно до [ё] послідовно чується голосний [і], а відповідно до [о] — не тільки [і], а й [у] та [и]: [піч], [стіл], [етил], [бати'г] , [хло'пцуу], [столу'у]; у надсянських говорах на місці давнішого [е] звичайно вимовляється голосний переднього ряду [іі]: [н'ус], [т'у'тка] — літ. ніс, тітка; на місці [б] в тих же говорах здебільшого вживається [і], однак в окремих з них часто
