История украинского языка. Фонетика - Жовтобрюх М.А.
Скачать (прямая ссылка):
842 Див.: Селищеё А. М. Критические заметки по истории русского языка.—^ Учен. зап. Моск. гос. пед. ин-та, кафедра рус. яз., т. 5, вып. 1, 1941, с. 178..
343 Див.: Васеко E. Ф. К вопросу об изменении е в о в русском языке.— В кн.: Вопросы истории русского языка. M., 1959, с. 69.
344 Див.: Филин Ф, Пщ Происхождение русского, украинского и белорусского языков, с. 195,
267 за винятком закінчення дав. відм. множини -емъ іменників о-основи (пол/емъ), а виступав лише в абсолютному кінці слова (лице, поле).
Процес переходу [е] в [о] після шиплячих та [j] відбувався ще до депалаталізації приголосних перед голосними [е] та [і] в південних та південно-західних говорах давньоруської мови. В цьому переконує те, що в українській мові, яка успадкувала цю депалаталізацію, перед твердими приголосними, що в давньоруський період були напівпом'якшенц зміна [е] в [о] після шиплячих та [j] не відбувається: женеш, женити, шестеро, шести, хоч жонатий (ч- женатый), шостий (ч- шестыи). Оскільки депалаталізація напівпом'якшених приголосних перед [е], [і] та їх палаталізація перед іншими передньоязиковими — процеси взаємопов'язані, то закономірним буде припущення, що процес переходу [е] в [о] після шиплячих та [j] відбувався і до періоду палаталізації напівпом'якшених приголосних перед голосними переднього ряду. Цим зумовлений той факт, що вона охопила всі давньоруські діалекти й пізніше відклалася в усіх східнослов'янських мовах, у той час як • лабіалізація [е] після м'яких приголосних, що розвинулися з давніших напівпом'якшених, поширилася лише на ті з них, на основі яких сформувались російська та білоруська мови, і не охопила говорів протоукраїн-ських, оскільки в них перед [е] напівпом'якшені приголосні не палаталізувались, а депалаталізувались: рос. клён, мёд, сёстры, вёсны, весёлый; блр. клён, мёд, вясёлы; укр. клен, мед, сестри, весни, веселий. Це дозволяє зробити й інший висновок, що зміна [е] на [о] після приголосних вторинної палаталізації, тобто після тих, які розвинулись з давніх напівпалаталізованих, відбувалася пізніше, ніж після шиплячих та [j]. Цілком природно, пізніше фіксується вона і в пам'ятках давньоруської писемності. Однак процес лабіалізації звука [е] й перехід його в [о] відбувався раніше зміни [е] [е] в проторосійських та протобілоруських говорах давньоруської мови, інакше [е] з [є] теж підпадав би діянню цієї фонетичної закономірності, проте її наслідків звичайно не спостерігається в сучасних російській та білоруській мовах, крім кількох прикладів, що легко пояснюються аналогійними причинами (рос. звёзды, цвёл, приобрёл), та окремих слів у деякгіх північноросійських діалектах (рёка), у яких [є] змінився в [е] дуже рано.
Лабіалізація [е] з [ь] у словах української мови льон, сльоза теж зумовлена вторкнним пом'якшенням давньоруського [і], що відбулося, перед колишнім [ь]; [л'ьнаї] ->¦ [л'наї], за аналогією [л'ен] [л'он]; [сл'ьзаі] ->¦ [сл'заі], за аналогією [сл'еізьі] [сл'оі-зи]. Очевидно, ця лабіалізація припадає на час після завершення процесу занепаду й вокалізації зредукованих, але до депалаталізації напівпом'якшених приголосних перед [е].
Отже, зважаючи на викладені вище міркування та показання пам'яток .давньоруської писемності, процес лабіалізації [е] після шиплячих і [j] найімовірніше буде віднести приблизно на кінець X — першу половину XI ст., а після приголосних вторинного м'якшення приблизно на другу половину XII — початок XIII ст.
268 Таким чином, процес лабіалізації [є] після м'яких приголосних не тільки характеризувався діалектною диференціацією, а після різних груп приголосних не збігався й у часі.
В акаючих говорах секундарний [о] з [е], як і етимологічний, в ненаголошеній позиції змінився, як відомо, в [а], а в наголошеній зберігся: жона жана, пшоно-+ пшано, пчола ->• пчала, але жон, пшонный, пчёл, [пч'ол]. У таких говорах первинна закономірність процесу переходу [е] в [о] у зв'язку з цим порушилась; перехід став залежати не тільки від позиції після палатальних чи непала-тальних приголосних та твердості наступного приголосного, а й від наголошеності чи ненаголошеності складу. Нова закономірність властива тепер білоруській і російській літературним мовам та говорам південноросійської діалектної смуги. Вона виявляється і в тому, що давній [е] змінюється в [о] після споконвічно м'яких приголосних та після приголосйих вторинного м'якшення не тільки тоді, коли стоїть у середині слова перед твердим приголосним, а й коли він у слові є кінцевим наголошеним голосним: плечо, хорошо, своё, лицо, яйцо, але стойбище, выше, солнце.
Північноросійські говори, що зберегли [о] з [е] в ненаголошеній позиції, та українська мова відбивають лабіалізацію [е] після м'яких приголосних у її первинному виявленні.
Однак у деяких південно-західних говорах української мови після шиплячих та [j] вимовляється перед твердим приголосним не [о], а [е], причому і в наголошеній, і в ненаголошеній позиції: вчера, учёра, его, ему, почему 345; жена, женйтий, иіестий, чело, вечер, вечерй. Часто в тому самому говорі одні слова вживаються з [е], а інші в аналогічній позиції — з [о], напр.: женатий, але жона, пшоно, пчола35в; жена, чело, вчера, але пчолы, ждлуд 347. Говіркові рефлекси [е] в такій позиції фіксують і лексикографічні праці кінця минулого століття, які відбивають фонетичні особливості південно-західної групи українських діалектів. Так, у «Малорусько-ні-мецькому словарі»Є. Желехівського та С. Недільського (Львів, 1886) слова жена, женйх й жона, жонйх, чернозем, чернявка, черт, четйри і чорнозем, чорнявка, чорт, чотири, шелом, иіестйк, шёстий і шолом, шостак, шостий (І, стор. 219,225; II, стор. 1070,1076, 1077,1096,1097) передаються як з голосним [е] після шиплячого, так і з голосним [о]. Очевидно, в ряді південно-західних говорів процес лабіалізації [е] й переходу його в [о] після споконвічно палатальних приголосних перед твердими ще на своєму початку взагалі загальмувався й затримався. Визначити конкретні причини, що зумовили своєрідність рефлексації [е] в таких говорах, важко. Звертає на себе увагу той факт, що в -них звичайно зберігається [е] після [j] на початку
