Археологія, стародавня та середньовічна історія - Посохов С.И.
ISSN 0320-8281
Скачать (прямая ссылка):
Етап перший. Індустріальна культура людства зародилась в Європі у другій половині XV ст. Каталізатором її створення стала поява гуманістичних теорій, що визначали місце людства у світі, науковий метод пізнання навколишнього світу, теорію прогресу людства. Розпов-
В. М. Шейко. Основні етапи та тенденції розвитку цивілізації
95
сюджуються ідеї зміни світу під впливом цілеспрямованої праці, ідеї визначення самою людиною свого місця в житті. Але гуманістичний світогляд спирався більше на окремі погляди і теорії. Він не мав цілісних концепцій і скоріше вказував напрямок людської думки, а не підсумковий результат. Гуманістичний світогляд, з притамаманним йому ідеалістичним і споглядальним характером водночас визначав і основну мету — розкріпачити розум людини гуманістичного століття від релігійних «пут».
Орієнтація на технічні джерела розвитку, що вперше голосно заявила про себе в другій половині XVIII ст. в епоху індустріальної революції, завдяки систематичному, свідомому і цілеспрямованому удосконалюванню знарядь і предметів праці дозволила забезпечити в країнах, охоплених цим процесом, вражаюче просування у всіх сферах життєдіяльності людини і суспільства. Проте знадобилося пройти важкий і тривалий шлях до того часу, коли наука і техніка перетворилися на надійний інструмент цілеспрямованого вдосконалювання суспільного виробництва.
У розвитку науки можна виділити періоди, коли перетворювалися всі компоненти її основ, що привело людство до сучасної техногенної цивілізації. Зміна наукових картин світу супроводжувалася докорінною зміною нормативних структур дослідження, а також філософських основ науки. Ці періоди правомірно розглядати як глобальні революції, що призводять до зміни типу наукової раціональності. В історії природознавства можна виявити чотири такі революції. Першою з них була революція XVII ст., що ознаменувала становлення класичного природознавства.
Його виникнення було нерозривно пов’язане з формуванням особливої системи ідеалів і норм дослідження, в яких, з одного боку, виявлялися установки класичної науки, а з іншого — здійснювалася їхня конкретизація з урахуванням домінанти механіки в системі наукового знання даної епохи. Суспільні потреби різноманітних культур викликали розвиток науки, яка й штовхає вперед технологію. Пригадаємо, що джерельні основи науки закладалися у вавілонську і грецьку епохи. Розвиток науки почався з астрономії, з вивчення механіки неба. Грандіозні закономірності цієї механіки викликали до життя появу перших математичних систем, що за своєю складністю значно перевищували ті зачатки арифметики, яких потребувала давня технологія (виміри площ, будинків та ін.). Греки створили аксіоматичні системи (геометрія Евкліда), а вавілоняни — незалежну від геометрії арифметику. Первородство астрономії в сімействі природничих наук донині відзначається істориками науки.
Через усе класичне природознавство, починаючи з XVII ст., проходить ідея, відповідно до якої об’єктивність і предметність наукового знання досягається тільки тоді, коли з опису і пояснення виключається все, що стосується суб’єкта і процедур його пізнавальної діяльності. Ці процедури приймалися саме як незмінні. Ідеалом була побудова істинної картини природи. Головна увага приділялася пошуку очевидних, наоч-
96
HOBATA НОВІТНЯ ІСТОРІЯ
них онтологічних принципів, що «витікають з досвіду». Саме на їх базі можна будувати теорії, які пояснюють і пророкують дослідні факти.
У XVII-XVIH ст. ці ідеали і нормативи дослідження сплавлялися з цілою низкою положень, що конкретизували установки механічного розуміння природи. Пояснення тлумачилось як пошук механічних причин і субстанцій — носіїв сил, які детермінують явища, що спостерігаються. Розповсюджуэться ідея редукції знання про природу до фундаментальних принципів і уявлень механіки. Відповідно до цих установок будувалася і розвивалася механічна картина природи, що виступала одночасно і як картина реальності (стосовно до сфери фізичного знання) і як за-гальнонаукова картина світу.
Нарешті, ідеали, норми й онтологічні принципи природознавства XVII-XVni ст. спиралися на специфічну систему філософських засад, в яких домінуючу роль набували ідеї механіцизму. Як епістемологічні складові цієї системи виступали уявлення про пізнання як спостереження та експериментування з об’єктами природи, які розкривають таємниці свого буття розуму. Причому самий розум наділявся статусом суверенності. В ідеалі він трактувався як дистанцирований від речей, що наче з боку спостерігає і досліджує їх, не детермінований ніякими передумовами, крім властивостей і характеристик досліджуваних об’єктів.
Ця система епістемологічних ідей з’єднувалася з особливими уявленнями про досліджувані об’єкти. Вони розглядалися переважно як малі системи (механічних устроїв), і відповідно до цього застосовувалася «категоріальна сітка», яка визначала розуміння і пізнання природи. Нагадаємо, що мала система характеризується відносно невеликою кількістю елементів, їхніми силовими взаємодіями і жорстко детермінованими зв’язками. Для їхнього освоєння достатньо вважати, що властивості цілого визначаються станом і властивостями його частин, речі уявляти як відносно стійкі тіла, а процес — переміщення тіл у просторі з часом, причинність трактувати в лапласовському значенні. Відповідні значення саме і виділялися в категоріях «річ», «процес», «частина», «ціле», «причинність», «простір» і «час» та ін., що утворили онтологічну складову філософських основ природознавства XVII-XVIII ст. Ця категоріальна матриця забезпечувала успіх механіки і визначала редукцію до її уявлень всіх інших галузей природознавчого дослідження.
